Музика в ґетто та концентраційних таборах була інституціалізована. Наприклад, комплекс таборів Аушвіцу мав щонайменше 5 робочих музичних ансамблів, у тому числі і оркестр у головному таборі, що налічував 120 учасників. Але і у формі не інституціоналізованій пісня належала очевидцям подій. Не будучи обрамлена матеріально, закодована у мови часом малозрозумілі наглядачам та наглядачкам, вона була найбільш безпечною формою культурної комунікації. Окрім музики, єдиними формами не відчуженого художнього (від)творення в ґетто та таборах, більш небезпечними, і як наслідок менш вітальними, були література (переважно поезія) та малювання.

Пісні ж були колективною практикою, методом збереження власних ідентичностей. Іноді вони допомагали відновити зв'язок із довоєнним життям, створювали простір для емоційного вивільнення чи уможливлювали уявну втечу за межі табору. Пісні були засобом створення і передачі інформації про табірний світ: повсякдення ув'язнених, події та стан війни, примусову працю, їжу, газові камери й інші сторони табірного життя. Тут мелодії грали специфічну мнемонічну функцію, яка допомагала людям записувати переживання у спосіб, що легко запам'ятовується. Багато табірних пісень були накладені на вже існуючі – впізнавані – мелодії, але також були і повністю новостворені композиції.

Пропонуємо до прослуховання окремі з таких пісень – внутрішніх відповідей жертв нацистського терору, музичних відбитків інтернованих життів.

Композиція «Болотні солдати» була написана в 1933 році у одному з перших нацистських концентраційних таборів Бьоргемор, який був розташований в районі торф'яних боліт. В ній ідеться про повсякдення ув'язнених, про сам табір та про сподівання на майбутнє звільнення себе та країни, що опинилась у неволі антилюдської ідеології. Музика належить Руді Гокелю, політичному в'язню концтабору, слова пісні – Йогану Ессеру та Вольфгангу Лайнгофу.

Композиція «Закрий свої очі» була написана для театральної вистави у Лодзинському ґетто та виконувалась співачкою Еллою Діамент. Пісня була написана Ісааком Шпігелем (письменником, поетом, есеїстом та вчителем, якому вдалось вижити в Лодзинському гетто та Аушвіці) та покладена на музику Давидом Бейгельманом. Це доволі рідкісна за стилем композиція, що поєднала колискову з танго мотивом. Вона була забороненна головою ґетто Мордехаєм Хаїм Рудковським, через відчай, трагізм та безнадійність присутній у мелодії та словах.

«Батько ніколи не повернеться додому, дитина засинає у чистому полі, дім її батьків згорів дотла…»

«Я сидів і ці слова самі прийшли до мене: «Під твоїми…». А потім все більше і більше слів з'являлось. І вірш наповнився такою силою!» – розповідав Авраам Суцвекер, колишній в'язень ґетто у Вільно та автор пісні, своїй донці Мірі.

Пісня «Під твоїми білими зірками» – відчайдушний крик до Бога – була написана у Вільнюському ґетто. Пізніше композитор Авраам Брудно, також в'язень Вільнюського ґетто, поклав її на музику.

«Ніколи не говори» була написана у 1943 році у Вільнюському ґетто і стала неофіційним гімном усіх людей, яким вдалось вижити в часи Шоа: гімн став символом спротиву нацистам. Автор тексту – в'язень Вільнюського ґетто Гірш Глік написав текст пісні, будучи натхненний новинами про повстання у Варшавському ґетто (навесні 1943 року).

Мелодія була взята із іншої пісні «Терская походная» / «То не тучи – грозовые облака» композиторів Дмитра та Данила Покрасова (на вірші Олексія Суркова, у виконанні Леоніда Утьосова). Це один із прикладів використання відомих мелодій у мнемонічних цілях, адже ця пісня грала у радянському кіно 1937 року «Я, син трудового народу».

Аж до 1990-х ці музичні свідчення вважалися втраченими, допоки їх не віднайшли у відділі рукописів Національної державної бібліотеки України ім. Вернадського, що у Києві.

Наприкінці 1990-х років Анна Штерніц директорка Центру єврейських досліджень ім. Ен Таненбаум (Університет Торонто) познайомилась із цими джерелами. Спільно з відомим філологом та виконавцем Псоєм Короленко вони взяли опіку над текстами і вже у 2018 році випустили альбом «Їдиш Слава: Загублені пісні Другої світової війни».

Ця вокальна кантата – один із перших музичних творів написаних після війни, присвячених темі Шоа. В лібретто, що також написане Шонбергом, ми чуємо розповідь людини, яка пережила Голокост та згадує про Варшавське ґетто.

Але насправді в тексті мало історичної достовірності, якщо говорити конкретно про контекст Варшавського ґетто. Це радше загальний колаж простору і часу, який поглинув Голокост. Можливо, саме тому кантата Шонберга стала взірцевою для німецьких композиторів, котрі прагнули створити музичний меморіал жертвам Шоа.

У 1962 році поет Євген Євтушенко відвідав урочище Бабин Яр у Києві, після чого народилась його нова поема «Бабин Яр». Вона і склала текстову вісь симфонії-ораторії Дмитра Шостаковича, що згодом і отримала свою неофіційну назву «Бабин Яр».

Симфонія складається з п'яти частин: «Бабин Яр», «Гумор», «В магазині», «Жахи», «Кар'єра».

Один з перших та найбільш відомих музичних творів італійського композитора Луїджі Ноно складений із переписок в'язнів нацистських таборів у 1956 році. Написана в експериментальній техніці, зі складною музичною мовою, тим не менш кантата тяжіє до класичного доробку автора.

Поема «Попіл Біркенау» була написана німецьким поетом та писменником Стефаном Хермліном, під час його візиту до концентраційного табору Аушвіц Біркенау у 1949 році.

У 1965 році Гюнтер Кохан на основі цієї поеми написав однойменну кантату в семи частинах.

Це хроніка випробувань, що випали на долю єврейської спільноти у чотирьох частинах (хронологічно мова йде про 30 років). Перша частина – «Пролог» – розповідає про сучасність, про антисемітизм в Західній Німеччині наприкінці 1950-х – початку 1960-х років. Наступні дві частини – про життя в ґетто: «Ґетто» (про Треблінку) та «Повстання» (про повстання у Варшавському ґетто). «Хроніка» завершується «Епілогом», який застерігає від небезпеки антисемітизму.

До прослуховування перші п'ять композицій з альбому.

Кшиштоф Пендерецький написав „Dies Irae" для міжнародної церемонії відкриття меморіалу убитим в концентраційному таборі Аушвіц Біркенау, що відбулась 16 квітня 1967 року.

Лірична частина композиції складається з біблійних джерел (Псалом 116, Апокаліпсис, Есхілові «Евменіди») та віршів французьких та польських поетів (Владислава Броневського, Луї Арагона, Тадеуша Ружевича та Поля Валері). Усі тексти перекладено латиною, крім фрагментів з Есхіла, що співаються грецькою.

Кшиштоф Пендерецький – польський композитор та диригент, що у своїй музичній діяльності працює з темами великих трагедій ХХ століття. Крім пам'яті Шоа у доробку митця є твори присвячені жертвам Хіросіми.

У 1994 була опублікована колекція малюнків та віршів єврейських дітей, що жили в Терезієнштадтському ґетто у 1942-1944 роках (м. Терезін – сучасна Чехія, тоді – район окупованої Чехословаччини). До публікації книги митці та мисткині неодноразово звертались до теми досвіду дітей Терезіна у ґетто та таборах. Так, у 1968 році композитор Срул Ірвінг Глік написав однойменний цикл з шести пісень на тексти дитячих віршів (який у 1972 році вийшов під канадським лейблом "Select"). У 1971 році американська сценаристка Селеста Распанті написала однойменну драму.

Пропонуємо до перегляду музичну інтерпретацію дитячого поетичного спадку (перекладеного англійською) від композитора Чарльза Девідсона у виконанні Дитячого хору та Симфонічного оркестру Вірджинії.

Це драматична розповідь написана композитором Карлом Девісом у 2011 році для дитячого хору, акторів (ораторів) та оркестру. Вона присвячене історії «дитячого транспорту» (Kindertransport) 1938-1939 років.

Детально про історію створення альбому можна дізнатись на сайті Карла Девіса.

Будучи сам у минулому учасником європейського руху Опору, Луїджі Ноно цінував цей зв'язок громадянського та творчого імперативів.

Композиція «Пам'ятай, що вони зробили з тобою в Освенцимі», написана у 1965 році – одна із перших його робіт в жанрі електронної музики. При тому тут композитор експериментує з електроакустичними творами та традиційними звучаннями.

«Ідея прийшла з мого дитинства. [Через розлучення моїх батьків], в 1939-1942 роках я часто їздив потягом із Нью-Йорка в Лос-Анджелес і назад […]. В той час подорожі здавались мені захоплюючими і романтичними. А тепер, озираючись назад, я думаю, що якби я жив в Європі в ті роки, то як єврей я би поїхав на зовсім іншому потязі» – з таких особистісних, напівбіографічних позицій у 1988 році Стівен Райх створює музично-документальний проєкт «Різні потяги». Для нього він записав спогади своєї гувернантки про спільні подорожі та спогади трьох людей, які пережили Голокост.

Композиція написана для магнітної стрічки та інструментального ансамблю – струнного квартету.