Музей однієї вулиці
Віртуальна подорож вулицею Симона Петлюри, присвячена полікультурній історії Рівного, яка має дві паралельні сюжетні лінії: розповідь про збережені історичні будівлі та історія трьох дітлахів, які грають у хованки, що розгортається перед нами у просторі-часі.
Віртуальний «Музей однієї вулиці» здійснено в рамках проекту «Протидія антисемітизму та ксенофобії через популяризацію поліетнічного минулого регіону» за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні / «Counteracting anti-Semitism and xenophobia through the popularization of the multi-ethnic past of the region.» Supported by the Democracy Commission Small Grants Program of the U.S. Embassy to Ukraine..
Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США / The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.
Проект реалізовано ГО «Центр студій політики пам'яті та публічної історії «Мнемоніка». / NGO "Center for Studies of Memory Policy and Public History "Mnemonics".
Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США / The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.
Проект реалізовано ГО «Центр студій політики пам'яті та публічної історії «Мнемоніка». / NGO "Center for Studies of Memory Policy and Public History "Mnemonics".
Розповідь про 7 знакових будівель вулиці переплітається із віртуальною історією «Хованки», яка базується на доповненій реальності та складається із 5 епізодів.
Для зручності сприйняття ми використовуємо кольорове маркування відповідних розділів.
Для зручності сприйняття ми використовуємо кольорове маркування відповідних розділів.
Передмова
Історія вулиці
Короткий огляд історії вулиці та її назв.
Первинна назва вулиці – Аптекарська. Оскільки стан медицини в місті за Російської імперії був далеким від задовільного, відкриття аптеки віддзеркалилося в найменуванні вулиці.
Перша назва вулиці – Аптекарська.
Наприкінці XIX – на початку ХХ ст. вона називалася Гоголівська. В такий спосіб у Рівному було уславлено ім'я автора «Вечорів на хуторі біля Диканьки», «Ревізор», роману «Мертві душі», повісті «Тарас Бульба» та інших творів.
У місці, де поступово формувалася вулиця, знаходилося старе гирло р. Усті. Через неї пролягав міст.
З часу, коли Західна Волинь, а отже й м. Рівне, увійшло до складу Другої Речі Посполитої вулиця називалася 13 Дивізії. У такий спосіб було вшановано пам'ять солдат і офіцерів цього підрозділу Війська польського, який у 1920 р. брав участь у боях на Рівненщині.
У час окупації Рівного Третім рейхом вулицю 13 Дивізії перейменовано на вулицю СС. У радянські часи вона називалася Червоноармійською.
Після здобуття Україною політичного суверенітету вулицю названо іменем Симона Петлюри. Рівне стало першим містом у державі, яке в такий спосіб вшанувало ім'я Головного отамана війська УНР.
У час окупації Рівного Третім рейхом вулицю 13 Дивізії перейменовано на вулицю СС. У радянські часи вона називалася Червоноармійською.
Після здобуття Україною політичного суверенітету вулицю названо іменем Симона Петлюри. Рівне стало першим містом у державі, яке в такий спосіб вшанувало ім'я Головного отамана війська УНР.
Сучасна вулиця С. Петлюри (фрагмент) на карті міста середини 1920-х рр.
Станом на 1931 р., коли в Другій Речі Посполитій проведено перепис населення, в Рівному мешкало приблизно 40 тис. чол. З них – понад 22 тис. євреїв, більше 10 тис. поляків, майже 7 тис. українців. Це було провінційне містечко, в якому пліч-о-пліч проживали представники різних віросповідань і національностей.
Соціокультурне обличчя міста змінилося в роки Другої світової війни. В 1939–1941 рр. радянською владою здійснено депортацію польського населення краю, рівнян – зокрема, а в 1941–1944 рр. відбувся геноцид євреїв Третім рейхом.
На початку 1990-х рр. українці складали 91,6% населення Рівного.
Соціокультурне обличчя міста змінилося в роки Другої світової війни. В 1939–1941 рр. радянською владою здійснено депортацію польського населення краю, рівнян – зокрема, а в 1941–1944 рр. відбувся геноцид євреїв Третім рейхом.
На початку 1990-х рр. українці складали 91,6% населення Рівного.
локація №1
Театр Зафрана
Театр збудовано рівненським комерсантом і меценатом Арією Лейбою Іолевичем Зафраном на місці, де зараз знаходиться Народний дім (вул. С. Петлюри, 1).
Театр Зафрана, який збудовано в стилі модерн, став одним із найкрасивіших будинків міста початку ХХ ст.
Його урочисте відкриття відбулося 2 лютого 1908 р. виставою «Гейша» та українською постановкою «Вечорниць».
Глядацька зала мала 18 рядів крісел, 17 лож, 2 ряди балконів і 3 ряди галереї (загалом – 400 місць). Приміщення мало чудову акустику. Воно стало центром культурного життя міста першої половини ХХ ст. На його сцені виступали як місцеві театральні трупи, так і Києва, Житомира, Санкт-Петербурга й Москви. На сцені театру Зафрана співав, напр., Михайло Донець – майбутній перший народний артист УРСР, пізніше репресований радянською владою. На сцені театру Зафрана виступала примадонна імператорських театрів Ольга Демидова, творив трагік Мамонт Дальський. Співпрацював із театром художник і вчитель Георгій Косміаді.
У роки повоєнного лихоліття в театрі проводилися найрізноманітніші заходи. Так, 5 вересня 1921 р. в ньому відбулося кілька вистав, кошти з яких адресовано артистам-біженцям. Репертуар того дня – «Дама у шляпі» та «5-мільйонна спадщина». Увечері в театрі виступав відомий у той час баритон Я. Лерман.
Глядацька зала мала 18 рядів крісел, 17 лож, 2 ряди балконів і 3 ряди галереї (загалом – 400 місць). Приміщення мало чудову акустику. Воно стало центром культурного життя міста першої половини ХХ ст. На його сцені виступали як місцеві театральні трупи, так і Києва, Житомира, Санкт-Петербурга й Москви. На сцені театру Зафрана співав, напр., Михайло Донець – майбутній перший народний артист УРСР, пізніше репресований радянською владою. На сцені театру Зафрана виступала примадонна імператорських театрів Ольга Демидова, творив трагік Мамонт Дальський. Співпрацював із театром художник і вчитель Георгій Косміаді.
У роки повоєнного лихоліття в театрі проводилися найрізноманітніші заходи. Так, 5 вересня 1921 р. в ньому відбулося кілька вистав, кошти з яких адресовано артистам-біженцям. Репертуар того дня – «Дама у шляпі» та «5-мільйонна спадщина». Увечері в театрі виступав відомий у той час баритон Я. Лерман.
Фасад театру Зафрана. Малюнок за описом Ігоря Жилінського.
Нерідко в театрі Зафрана проводили заходи політичні партії. Так, 10 лютого 1924 р. 400 рівнян слухали в цій залі виступ депутата польського сейму в 1919–1930 рр. І. Грінбаума (через 18 років, у 1948, він став міністром внутрішніх справ тимчасового уряду новоутвореної Держави Ізраїль). 25 березня 1924 р. у театрі Зафрана прочитав лекцію «Еміграція до Палестини» член виконавчого комітету Всесвітньої сіоністської організації А. Голдберг. Його виступ у переповненій залі слухало 800 чол.
Театр Зафрана на карті міста
(Державний архів Рівненської області, ф. 1934, оп. 3, спр. 51, арк. 44).
(Державний архів Рівненської області, ф. 1934, оп. 3, спр. 51, арк. 44).
Приміщення театру, як і раніше, використовувалося для проведення різноманітних заходів. «У вівторок 10 березня 1925 р. в театрі Зафрана єврейським культурно-освітнім товариством «Тарбут» проведено бал-маскарад, який відбувся з великим успіхом – сповіщала місцева преса. Багато декорований у східному стилі зал із першої години ночі наповнився строкатим, розкішно одягненим натовпом веселих масок… Бал-маскарад «Тарбут» безумовно був одним із найвдаліших у сезоні».
Сцена з вистави «Борис Годунов» у театрі Зафрана.
У середині 1920-х рр. театр Зафрана переобладнаний у кінотеатр. Сучасник у 1927 р. описав його так: «Глядацька зала, сцена, ложа, галерея, хол – все до найменших дрібниць піддано ґрунтовному ремонту. На колишньому місці постав, можна сказати, новий театр. Темна армія крісел, які поблискують лаком, світле півколо лож та галерей, таємничо хвиляста завіса бордового кольору, кольорові модерні куліси, все залито каскадом світла з круглих ламп – викликає настрій наскільки урочистий, настільки ж блаженний. Просторий зал очікування, щедро освітлений та оздоблений рекламами найближчих фільмів, розрахований на кілька сотень осіб».
Трупа Зінаїди Кельчевської на сцені театру (1934 р.).
У кінотеатрі Зафрана демонструвалися найновіші зарубіжні кінострічки. Саме тут і розпочалася історія рівненських кінотеатрів.
В роки Другої світової війни приміщення театру Зафрана було розбомблене.
Після анексії Західної України (1939 р.) родина Зафрана втратила все нерухоме майно. В т. ч. й кінотеатр. Його перетворено в будинок Червоної Армії. В роки Другої світової війни приміщення театру Зафрана було розбомблене.
Епізод 1
«Хованки»
Для повного занурення в історію, вкрай важливо перебувати в місці де вона розгортається, а якщо у вас немає можливості це зробити — ви можете отримати цей досвід доповненої реальності можна де завгодно.
Єдина вимога — мати мобільний телефон з камерою, який працює під управлінням ОС Android або iOS та застосунок Instagram.
Єдина вимога — мати мобільний телефон з камерою, який працює під управлінням ОС Android або iOS та застосунок Instagram.
локація №2
Комунальна каса ощадності
Ці інституції функціонували у Польщі за розпорядженням президента від 13 квітня 1927 р. для сприяння громадянам у накопиченні коштів та надання їм кредитів.
Мінімальний внесок, що приймався в таких касах — 1 злотий.
Комунальні каси ощадності функціонували в Польщі згідно із розпорядженням її президента від 13 квітня 1927 р. Мета цих інституцій – сприяння громадянам у накопиченні коштів та надання їм кредитів передусім на господарські цілі.
Рівненська, як і інші Комунальні каси ощадності, що функціонували в Рівненському повіті, підпорядковувались Союзу комунальних ощадних кас у Варшаві.
Рівненська, як і інші Комунальні каси ощадності, що функціонували в Рівненському повіті, підпорядковувались Союзу комунальних ощадних кас у Варшаві.
Розташування каси та вигляд її фасаду у документах Рівненського обласного архіву.
Їхня структура складалася з дирекції, яка формувалася із фахівців, обраних радою Комунальної каси ощадності, наглядової ради, яка складалася з представників громадськості та призначених повітовою радою довірених осіб, ревізійної комісії (її члени обиралися радою повітової Комунальної каси ощадності).
Фото комунальної каси ощадності у Рівному.
Численні документи, що оповідають про діяльність Комунальної каси ощадності Рівненського повіту 1927–1939 рр., зберігаються в Державному архіві Рівненської області (Ф. 81).
Епізод 2
«Хованки»
Для повного занурення в історію, вкрай важливо перебувати в місці де вона розгортається, а якщо у вас немає можливості це зробити — ви можете отримати цей досвід доповненої реальності можна де завгодно.
Єдина вимога — мати мобільний телефон з камерою, який працює під управлінням ОС Android або iOS та застосунок Instagram.
Єдина вимога — мати мобільний телефон з камерою, який працює під управлінням ОС Android або iOS та застосунок Instagram.
локація №3
Рівненське повітове староство
Орган влади, який здійснював адміністративне управління, а саме: на рівні із органами судової влади був елементом адміністративно-каральної юстиції, а також займався охороною здоров'я, соціальним забезпеченням, сільським господарством.
Рівненське повітове староство — структурна одиниця Волинського адміністративного округу.
Рівненське повітове староство, створене 14 серпня 1919 р., було структурною одиницею Волинського адміністративного округу. Протягом певного часу (з липня по вересень 1920 р.), внаслідок контрнаступу Червоної армії, повітове староство припинило діяльність.
Початково Рівненське повітове староство здійснювало керівництво на територіях згідно того адміністративного поділу, який існував до Першої світової війни: до нього входили райони Дубровиці, Сарн, Костополя, Тучина, Клеваня. Навесні 1920 р. до Рівненського повіту приєднана Здовбицька гміна та м. Здолбунів. У кілька подальших років відбулася ще низка змін. Із 1925 р. Рівненський повіт складався з 12 гмін: Олександрійської, Бугринської, Дядьковицької, Гощанської, Клеванської, Корецької, Майківської, Межиріцької, Рівненської, Тучинської, Корецької (міської) та Рівненської (міської).
Початково Рівненське повітове староство здійснювало керівництво на територіях згідно того адміністративного поділу, який існував до Першої світової війни: до нього входили райони Дубровиці, Сарн, Костополя, Тучина, Клеваня. Навесні 1920 р. до Рівненського повіту приєднана Здовбицька гміна та м. Здолбунів. У кілька подальших років відбулася ще низка змін. Із 1925 р. Рівненський повіт складався з 12 гмін: Олександрійської, Бугринської, Дядьковицької, Гощанської, Клеванської, Корецької, Майківської, Межиріцької, Рівненської, Тучинської, Корецької (міської) та Рівненської (міської).
Вигляд фасаду Рівненського повітового староства.
Попервах Рівненське повітове староство складалося з 11 відділів: загальна канцелярія, адміністративний, самоврядування, санітарний, ветеринарний, паспортний, сільськогосподарський, технічний, постачання, соціального забезпечення, промисловості і торгівлі. В 1925 р. з'явилися нові підрозділи. Зокрема, громадської безпеки, віросповідання та бюджетно-господарський.
Перелік цих відділів дозволяє реконструювати сферу компетенції Рівненського повітового староства. Одне із завдань, яке реалізовувалося ним у 1919 р., – створення поштових відділень у місті і повітових центрах, відкриття шкіл тощо. Згодом під контролем староства прокладалися телефонні й телеграфні лінії, здійснювався їх поточний ремонт.
Перелік цих відділів дозволяє реконструювати сферу компетенції Рівненського повітового староства. Одне із завдань, яке реалізовувалося ним у 1919 р., – створення поштових відділень у місті і повітових центрах, відкриття шкіл тощо. Згодом під контролем староства прокладалися телефонні й телеграфні лінії, здійснювався їх поточний ремонт.
Рівненське повітове староство на карті.
Повітове староство здійснювало керівництво й контроль за всіма сферами життя. Під його патронатом, напр., відбувалися вибори, проводилися державні свята тощо.
Рівненське повітове староство припинило свою діяльність у час розчленування Польщі Радянським Союзом і нацистською Німеччиною (вересень 1939 р.).
Рівненське повітове староство припинило свою діяльність у час розчленування Польщі Радянським Союзом і нацистською Німеччиною (вересень 1939 р.).
Епізод 3
«Хованки»
Для повного занурення в історію, вкрай важливо перебувати в місці де вона розгортається, а якщо у вас немає можливості це зробити — ви можете отримати цей досвід доповненої реальності можна де завгодно.
Єдина вимога — мати мобільний телефон з камерою, який працює під управлінням ОС Android або iOS та застосунок Instagram.
Єдина вимога — мати мобільний телефон з камерою, який працює під управлінням ОС Android або iOS та застосунок Instagram.
локація №4
Будинок Перли Вігдоровича
Одна зі знакових споруд Рівного, що збереглися — будинок успішного рівненського підприємця, який мав бізнес мало не у всій Європі.
Згідно задуму архітектора будинок був побудований у модерному стилі, його фасад
нагадував арфу.
нагадував арфу.
Перла Вігдорович – успішний рівненський підприємець, який мав бізнес із продажу хутра мало не в усій Європі. Він – один із тих, хто на зламі XIX–XX ст. вирішив збудувати будинок на тодішній вулиці Гоголівській (нині – С. Петлюри). Саме вона в той час ставала однією з найпрестижніших у місті. Тут зводили будинки найбільш успішні й заможні містяни.
Проект будинку, який мав бути в модерному стилі, бізнесмен замовив архітекторові О. Крижанівському. Згідно задуму останнього, фасад споруди оздоблено ліпниною з рослинними орнаментами. Найбільше з вікон – круглої форми. Воно визначало композиційний центр тієї частини будинку, що виходив на вулицю Гоголівську. Важливий його елемент розміщено на даху, завдяки чому фасад будівлі нагадував арфу.
Проект будинку, який мав бути в модерному стилі, бізнесмен замовив архітекторові О. Крижанівському. Згідно задуму останнього, фасад споруди оздоблено ліпниною з рослинними орнаментами. Найбільше з вікон – круглої форми. Воно визначало композиційний центр тієї частини будинку, що виходив на вулицю Гоголівську. Важливий його елемент розміщено на даху, завдяки чому фасад будівлі нагадував арфу.
Найбільше з вікон круглої форми визначало композиційний центр фасаду будинку.
Над його вхідними дверима розміщувалося овальне вікно з вітражем, вище – дашок з кованими опорами.
Будинок мав вестибюль округлої форми з колонами. На дверях – різьблені вензелі з ініціалами господаря; грати на вікнах були не звичними – з візерунками. Печі для обігріву кімнат оформлені декоративними кахлями, а дверцята — литтям.
Сходи, що вели на другий поверх — мармурові. На стінах – ліплення, яке обрамлювали великі вертикальні дзеркала. Вікно-плафон у стелі прикрашено красивим вітражем.
Родина Вігдоровичів оселилася в новобудові на початку ХХ ст.
Будинок мав вестибюль округлої форми з колонами. На дверях – різьблені вензелі з ініціалами господаря; грати на вікнах були не звичними – з візерунками. Печі для обігріву кімнат оформлені декоративними кахлями, а дверцята — литтям.
Сходи, що вели на другий поверх — мармурові. На стінах – ліплення, яке обрамлювали великі вертикальні дзеркала. Вікно-плафон у стелі прикрашено красивим вітражем.
Родина Вігдоровичів оселилася в новобудові на початку ХХ ст.
Сучасний вигляд будинку.
У 1919 році, коли до Рівного прибула низка міністерств уряду Української Народної Республіки, перший поверх їхнього будинку зайняла Державна канцелярія.
Напередодні прибуття до Рівного радянської влади (1939 р.), родина П. Вігдоровича з міста зникла й ніколи назад не поверталася.
У повоєнні роки в цьому приміщенні знаходилися різні державні установи. Певний час, зокрема, в ньому працювала обласна наукова бібліотека.
Напередодні прибуття до Рівного радянської влади (1939 р.), родина П. Вігдоровича з міста зникла й ніколи назад не поверталася.
У повоєнні роки в цьому приміщенні знаходилися різні державні установи. Певний час, зокрема, в ньому працювала обласна наукова бібліотека.
Епізод 4
«Хованки»
Для повного занурення в історію, вкрай важливо перебувати в місці де вона розгортається, а якщо у вас немає можливості це зробити — ви можете отримати цей досвід доповненої реальності можна де завгодно.
Єдина вимога — мати мобільний телефон з камерою, який працює під управлінням ОС Android або iOS та застосунок Instagram.
Єдина вимога — мати мобільний телефон з камерою, який працює під управлінням ОС Android або iOS та застосунок Instagram.
локація №5
Будинок Басі Фейги Каган
Також одна зі знакових споруд Рівного, що збереглися — підприємиці, яка крім бізнесу також займалася громадською діяльністю.
Цей будинок вирізнявся не тільки еркером — в ньому було втілено ряд тодішних комунальних досягнень: парове опалення, гаряче водопостачання.
Будинок Басі Фейги Каган побудований наприкінці 1920-х рр. за проектом тогочасного головного архітектора Рівного Семена Сидорчука. Знаковий архітектурний елемент, що вирізняє його з-поміж інших споруд на цій вулиці — напівциліндричний еркер, розташований на лівому куті будівлі.
У цьому будинку сповна втілено плюси тогочасної комунальної революції: в ньому одним із перших у Рівному встановлено парове опалення, побудовано ванну кімнату з гарячим водопостачанням. Позаду 5-кімнатного будинку знаходився внутрішній дворик, де зберігався виїзний кінний екіпаж.
У цьому будинку сповна втілено плюси тогочасної комунальної революції: в ньому одним із перших у Рівному встановлено парове опалення, побудовано ванну кімнату з гарячим водопостачанням. Позаду 5-кімнатного будинку знаходився внутрішній дворик, де зберігався виїзний кінний екіпаж.
Зовнішній вигляд будинку Басі Каган.
Відмітною ознакою будинку був напівциліндричний еркер.
Бася Каган була не тільки вправною підприємницею, а й займала активну громадянську позицію. Влітку 1921 р. вона, спільно з Ю. Швідкі, К. Гамом та ін., заснувала в Рівному «Товариство підтримки ремісничої і сільськогосподарської праці серед євреїв». Згодом, восени 1926 р., спільно з іншими активістами, створила організацію «Гехалуц піонер». Її членами ставали ті юнаки й дівчата, хто прагнув сприяти утворенню національної держави євреїв у Палестині, їхньому фаховому вишколу й національно-патріотичній підготовці.
Адресна табличка будинку Басі Каган.
З приходом радянської влади (1939 р.) у будинку змінився власник. Згодом, вже після звільнення міста з-під нацистської окупації, в ньому розмістилася обласна бібліотека для дітей, яка працює в цьому приміщенні й нині.
Епізод 5
«Хованки»
Для повного занурення в історію, вкрай важливо перебувати в місці де вона розгортається, а якщо у вас немає можливості це зробити — ви можете отримати цей досвід доповненої реальності можна де завгодно.
Єдина вимога — мати мобільний телефон з камерою, який працює під управлінням ОС Android або iOS та застосунок Instagram.
Єдина вимога — мати мобільний телефон з камерою, який працює під управлінням ОС Android або iOS та застосунок Instagram.
локація №6
Гімназія «Тарбут»
Навчальний заклад єврейської спільноти Рівного, який виник завдяки приватній ініціативі відомого лікаря Юзефа Швідкі.
Існування закладу відображало політичні уподобання як засновників, так і батьків дітей — вони прагнули відродження єврейської національної держави.
У 1919 р. завдяки приватній ініціативі в Рівному відкрилася гімназія, в якій навчалися діти-євреї. Першими її учнями було всього 19 чол. Проте наступного навчального року кількість учнів цього закладу зросла до двохсот.
Згодом, у 1924/25 н. р., вона була внесена до складу культурно-освітнього товариства «Тарбут» (Культура). Його учні вивчали іврит, що відображало політичні уподобання як засновників цих освітянських структур, так і батьків дітей, що відвідували їх: як одні, так і інші прагнули відродження єврейської національної держави.
Заснував цей навчальний заклад у Рівному Ю. Швідкі.
Згодом, у 1924/25 н. р., вона була внесена до складу культурно-освітнього товариства «Тарбут» (Культура). Його учні вивчали іврит, що відображало політичні уподобання як засновників цих освітянських структур, так і батьків дітей, що відвідували їх: як одні, так і інші прагнули відродження єврейської національної держави.
Заснував цей навчальний заклад у Рівному Ю. Швідкі.
Засновник «Тарбуту» Юзеф Швідкі.
Ю. Швідкі – відомий лікар та яскравий оратор. Він активно публікувався в багатьох часописах, що видавалися на Волині (зокрема, у «Wołyner Sztyme», «Wołyner Leben», «Wołyner Tоg»). Усебічно розвинена особистість, він займався й красним письменством. Зокрема, є автором поеми, балади та кількох белетристичних творів.
Становлення шкіл «Тарбут» відбувалося не безхмарно: бракувало кваліфікованих учителів, матеріальна база закладу була загалом слабкою.
Становлення шкіл «Тарбут» відбувалося не безхмарно: бракувало кваліфікованих учителів, матеріальна база закладу була загалом слабкою.
«Тарбут» на карті міста.
У 1933 р. завдяки підтримці євреїв-рівнян «Тарбут» завершив побудову нового будинку гімназії. З цієї нагоди 8 жовтня в місті відбулися урочистості: хода школярів та богослужіння у Великій синагозі. Участь у святкових заходах брали не тільки представники місцевої влади, а й д-р Зобар – представник головного правління «Тарбут», що розміщувалося у Варшаві.
Гімназія «Тарбут»
(1930-ті роки).
(1930-ті роки).
Після анексії Західної України Радянським Союзом, рівненську гімназію «Тарбут» перетворено на «Єврейську школу № 5». Якщо раніше учні цього навчального закладу вивчали більшість предметів на івриті, то в нових суспільно-політичних реаліях мовою викладання став їдиш. Учням довелося освоювати ази нової державної мови. «Вивчати російську мову, – згадувала учениця новоствореної єврейської школи в Рівному, – почали з алфавіту. Підручників не було; замість них використовувався роман Гончарова «Обломов» – читаючи текст, ми намагалися перекласти його на їдиш…».
Спогади про гімназію «Тарбут»
Голосовий підкаст зі спогадами однієї з учениць гімназії
Віньєтка вчителів і учнів гімназії «Тарбут» (1939 р.).
Більшість учнів і вчителів гімназії «Тарбут» загинула в роки Голокосту.
локація №7
Рівненська приватна російська коедукаційна (змішана) гімназія для православної молоді
Ще один навчальний заклад полікультурного міжвоєнного Рівного.
Ініціаторами і меценатами будівництва гімназії були члени Рівненського православного благочинного товариства.
Рівненська російська приватна гімназія розмістилася в новозбудованому двоповерховому будинку на вул. 13-ї Дивізії (сучасна вул. С. Петлюри), № 53 у 1926 р. Будинок не зберігся.
Цей навчальний заклад виник у Рівному в 1919 р. Спершу він розташовувався у старій замковій будівлі князів Любомирських на вул. Замковій, а з листопада 1922 р. працював у приміщенні сучасної школи №3 (вул. Я. Бичківського, 13). Декілька навчальних років (1923–1926) ця школа орендувала приміщення в парку князів Любомирських, у так званому палацику «на Гірці» (сучасний парк ім. Т. Шевченка).
Перший випуск у російській гімназії відбувся 1925 року.
Ініціаторами і меценатами будівництва нового гімназійного приміщення були члени Рівненського православного благочинного товариства. Звідси й назва цього навчального закладу – «Рівненська російська приватна гімназія благодійного товариства».
Цей навчальний заклад виник у Рівному в 1919 р. Спершу він розташовувався у старій замковій будівлі князів Любомирських на вул. Замковій, а з листопада 1922 р. працював у приміщенні сучасної школи №3 (вул. Я. Бичківського, 13). Декілька навчальних років (1923–1926) ця школа орендувала приміщення в парку князів Любомирських, у так званому палацику «на Гірці» (сучасний парк ім. Т. Шевченка).
Перший випуск у російській гімназії відбувся 1925 року.
Ініціаторами і меценатами будівництва нового гімназійного приміщення були члени Рівненського православного благочинного товариства. Звідси й назва цього навчального закладу – «Рівненська російська приватна гімназія благодійного товариства».
Спогади про російську гімназію
Голосовий підкаст зі спогадами однієї з учениць гімназії
Останнє було створене представниками місцевої російської інтелігенції. Серед організаторів найбільш активними й дієвими були відомий у місті лікар Микола Прохоров і його дружина Інеса Прохорова, настоятель Свято-Воскресенського собору протоієрей Микола Рогальський, барон Федір Штейнгель, учений-ботанік Йозеф Панек, вчителі гімназії Євгенія Подобед і Іван Куліш, підприємець Мойсей Ющук, землевласник Олександр Шматковський та інші.
Зовнішній вигляд Рівненської російської приватної гімназії.
Головне завдання товариства – благодійництво (значилося в статуті організації). Відомо, що однією із перших справ товариства було будівництво нового приміщення російської приватної гімназії, яке було здійснене на благодійні внески його членів. Основним фундатором цього будівництва був барон Ф. Штейнгель.
Члени товариства опікувалися навчанням дітей, матеріально допомагаючи учням гімназії, які не мали змоги оплачувати своє навчання. Фактично третина гімназистів навчалася за рахунок благочинного товариства.
Для обладнання гімнастичного залу в приміщенні гімназії наприкінці 1930-х років учитель Іван Куліш передав усі кошти, які надійшли від продажу виданого ним поетичного збірника «Золоті поля».
На другому поверсі навчального закладу знаходилася православна гімназіальна церква, на подвір'ї була дзвіниця.
Навчання в школі велося російською мовою. Викладалася також польська, французька, німецька, англійська мови, латина і церковнослов'янська мова. У гімназії викладав малювання відомий художник Георгій Косміаді.
У міжвоєнний період директорами гімназії були С. Апошанський, О. Юшкевич, С. Лобачевський.
Із приходом у Західну Україну радянської влади російська приватна гімназія отримала статус державної, а в листопаді 1939 р. її було перетворено в школу № 2. Частину приміщення навчального закладу було забрано під військовий шпиталь.
Правонаступницею російської гімназії стала Рівненська школа-ліцей № 2.
На другому поверсі навчального закладу знаходилася православна гімназіальна церква, на подвір'ї була дзвіниця.
Навчання в школі велося російською мовою. Викладалася також польська, французька, німецька, англійська мови, латина і церковнослов'янська мова. У гімназії викладав малювання відомий художник Георгій Косміаді.
У міжвоєнний період директорами гімназії були С. Апошанський, О. Юшкевич, С. Лобачевський.
Із приходом у Західну Україну радянської влади російська приватна гімназія отримала статус державної, а в листопаді 1939 р. її було перетворено в школу № 2. Частину приміщення навчального закладу було забрано під військовий шпиталь.
Правонаступницею російської гімназії стала Рівненська школа-ліцей № 2.
післямова
Спогади рівнянки
Історія Галини Данильчук та її батьків.
Поділитися у соцмережах:
