Камені спотикання

Камінь спотикання – це предмет кубічної форми розміром 96Х96Х100 мм. Він вбудовується в тротуар перед будинком, в якому мешкала або працювала жертва нацизму. Заборонено встановлювати камені на місці вбивства жертви, оскільки вони покликані вшанувати пам'ять про життя людини, а не її вбивство
Перша меморіалізаційна ініціатива ГО «Центр «Мнемоніка» в Рівному. Офіційне відкриття цього меморіального маркеру відбулося 26 липня 2018 року.

Автор концепції меморіалізації

Гюнтер Демніг
німецький митець
Ідея такого меморіального знаку виникла у художника в 1993 році. Наступного року він представив її на виставці в Кельні. Загалом було встановлено понад 50000 каменів більш ніж у 1200 населених пунктах Європи.
Як і для чого встановлюються камені спотикання?
Критерії встановлення цих меморіальних знаків
1
Цей проект покликаний вшанувати пам'ять усіх жертв нацизму – євреїв, сінті, рома, психічно хворих людей, переслідуваних за політичні чи релігійні погляди, примусових робітників – усіх, хто був переслідуваний чи вбитий націонал-соціалістами у період із 1933 р. по 1945 рік.
2
Камені спотикання встановлюються за принципом – «одна жертва – один камінь».
3
Типовий заголовок на камені спотикання – «Тут мешкав» (їх зазвичай встановлюють біля місця помешкання жертви). Інший можливий надпис – «Тут працював».
4
Якщо важко визначити місце помешкання жертви або неможливо встановити камені спотикання біля нього з якихось інших причин – вони можуть закладатися біля місця роботи жертви. У цьому разі надпис може бути таким: «тут навчав», «тут творив», «тут працював» тощо.

Дані про жертву, які наносяться на камінь

  1. Ім'я та прізвище.
  2. Рік народження.
  3. Повна дата арешту (якщо можливо встановити).
  4. Інформація про інтернування до табору.
  5. Рік депортації до концентраційного табору (це не стосується більшості жертв нацизму на території України, яких зазвичай не відправляли до таборів смерті, а розстрілювали неподалік від міст їх проживання).
  6. Повна дата вбивства. У тому випадку, якщо жертва покінчила з життям шляхом суїциду, аби уникнути жорстокого вбивства, на камінь наноситься надпис «Порятунок у смерті».

Кому присвячені камені спотикання у Рівному?

Володимир Мисечко

Народився 1903 р. в селі Вовкошів Рівненської області. Влітку 1927 р. закінчив Волинську духовну семінарію в Кременці. Того ж року рукоположений у священики в Почаївській лаврі архієпископом Діонісієм (Валединським).
В 1931 р. о. В. Мисечка переведено у Вуйковичі (тепер – Залужне), що на Горохівщині. Згодом ієрей був настоятелем Свято-Вознесенського храму в Горохові. Богослужіння проводив українською мовою, виступав проти ополячення, підтримував українську національну культуру і українське просвітнє слово.

Після окупації Рівного деякий час працював у Свято-Воскресенському кафедральному соборі.

Відмовився співпрацювати з окупаційною владою, зокрема – закликати мирян добровільно їхати на роботу до третього Рейху. Обстоював позицію, згідно якої священик не має права бути політиком.

У жовтні 1943 р., спільно з представниками української інтелігенції та духовенства, протоієрея В. Мисечка заарештовано. Зазнав тортур у рівненській в'язниці. 15 жовтня 1943 р., разом з 33 іншими в'язнями цієї тюрми, розстріляний у кар'єрі с. Видумка.

Місце встановлення каменя спотикання – вул. Соборна, 39 (біля входу у Свято-Воскресенський кафедральний собор).

Яків Сухенко

Інженер, направлений до м. Рівного з УРСР у 1939 р. Він рятував євреїв у роки Другої світової війни (зокрема, рівнянок Варвару і Міру Барац) в Рівному. Іншим неперсоніфікованим жертвам нацизму Яків Сухенко і його товариш Іван Шевченко допомогли виїхати в Київ. Там усі вони були викриті і розстріляні.

Інформація про цю неординарну постать дійшла до нас завдяки спогадам врятованої ним Варвари Барац (мемуари «Бегство от судьбы»). Донедавна ці спогади були чи не єдиним джерелом інформації про Якова Сухенка. Нещодавно у Державному архіві Рівненської області вдалося знайти його реєстраційні дані періоду окупації. Зокрема, встановлено дату народження Праведника (1910 р.) та місце його проживання у Рівному – вул. Студенна 19 а (колишня вулиця Гайдара, нині – провулок Ігоря Волошина).

Він був розстріляний нацистами за допомогу жертвам Голокосту у Києві 1943 року. У 1983 р. Якова Сухенка було визнано Праведником народів світу.

У 2017 році Центр «Мнемоніка» створив короткометражну документальну анімацію про Якова Сухенка «Людина з обличчям».

Місце встановлення каменя спотикання – біля будинку за адресою провулок Ігоря Волошина, 19 а.

Зузанна Гінчанка

Зузанна Гінчанка народилася у 1917 році у м. Києві. Закінчила рівненську гімназію. З 1935 року навчалася на гуманітарному факультеті Варшавського університету.

Перші вірші Зузанна написала ще в рівненській гімназії у віці 10 років, а опублікувала їх у шкільній газетці. Від того часу мріяла стати поеткою.

Мрія почала збуватися 1935 року, коли вона вступила до Варшавського університету, на педагогічні студії при гуманітарному факультеті. У столиці Гінчанка заприязнилася з провідними літераторами того часу – Вітольдом Ґомбровичем, Юліаном Тувімом, зблизилася з літературним гуртом «Скамандер».
1936 року вона видала дебютну поетичну збірку «Про кентаврів» («O centaurach»), чим утвердила своє ім'я серед культурної еліти столиці. Поетка успішно співпрацювала з часописами. Друкувала не лише вірші, а й сатиру. Часто готувала радіопередачі.

У передвоєнні роки бувала в Рівному, де на неї чекали не тільки в родині, а й у літературному товаристві «Волинь». Лишилося кілька її фотопортретів, зроблених у місті дитинства: нині вони зберігаються в архіві Літературного музею у Варшаві.

Разом з В. Іванюком, Ч. Янчарським та іншими Зузанна Гінчанка входила до літературної групи «Волинь». Вона належала також до наймолодших членів літературної групи «Скамандер».

Свої твори публікувала у «Вядомосцях Літературних», «Сигналах» та «Шпільках». Вона видала одну збірку віршів Про Кентаврів (1936) – поетично зрілу оду біологічній та чуттєвій стороні життя.

У пізніших її творах переважають роздуми, з'являється стурбованість у світогляді та соціальна критика. Гінчанка є автором гострої та влучної політичної сатири, часто антифашистського спрямування (Полювання, Преса, Прачки).
Зузанна Гінчанка була закатована гітлерівцями у 1944-му році в м. Краків. В одному з останніх вірішів (1942 р.) «Non omnis moriar» вона описала пророче шокуючий образ власної долі.

У 2018-му році збірку поезії Зузанни Гінчанки видали українською мовою.

Місце встановлення каменя спотикання – Театральна площа (біля входу до Рівненського драмтеатру).

Сім'я Круликів

Яків Крулик (Якоб Крулик). Вчитель школи «Тарбут» у Рівному. Дата народження – 1899 р. (м. Львів).

Рахель Крулик. Дата народження – 1937 р. (м. Рівне). Донька Якова Крулика.

Загинули 1942 р. Жертви Голокосту у м. Рівне.

Щоб не бути жорстоко вбитими нацистською окупаційною владою знайшли порятунок у смерті. Надпис на меморіальному знаку – «Порятунок у смерті» – є універсальним на каменях спотикання для всіх тих жертв Голокосту, які знайшли для себе суїцид єдиним виходом із безнадійної ситуації.

Детальнішу інформацію про сім'ю Круликів можна знайти у спогадах рівнянки, яка пережила Голокост, Хаї Мусман («Город мой расстрелянный»).

Місце встановлення каменів спотикання – біля будинку за адресою вул. Соборна, 96 (заулок між вулицями Петлюри та Поштова).

Встановлення каменів спотикання у Рівному

26-го липня 2018 р. о 17:00 год. у Рівному за участі представників міської ради та управління культури відбулася офіційна церемонія встановлення меморіальних знаків 5-ти жертвам нацизму. Для закладання «каменів спотикання» до Рівного прибув відомий німецький митець, дизайнер меморіальних знаків Гюнтер Демніг.

Офіційна церемонія відбулася біля входу у Рівненський обласний академічний музично-драматичний театр (Театральна площа, 1), початок о 17:00.

Обираючи жертв, яким будуть присвячені ці меморіальні маркери, експерти центру керувалися принципом інклюзивності. Намагаючись вшанувати пам'ять не лише жертв Голокосту, але й українців та поляків, що стали жертвами нацистського окупаційного режиму у м. Рівному, члени громадської організації встановили «камені спотикання» таким людям:
  • Яків Сухенко (українець, Праведник народів світу, що у часі Голокосту рятував рівненських євреїв);
  • Володимир Мисечко (український священник, що став жертвою нацизму через відмову співпрацювати із окупаційним режимом);
  • Зузанна Гінчанка (польська поетеса єврейського походження);
  • Якуб та Рахель Крулики (єврейська сім'я, жертви Голокосту у Рівному).

Перших дві жертви символізують українське обличчя міста та вшановують пам'ять про благородні форми поведінки українців в умовах екстреми. Зузанна Гінчанка хоча й була єврейкою за етнічним походженням, обрала для себе ідентичність польської поетеси, тому значною мірою символізує польське обличчя міста. І, нарешті, сім'я Круликів уособлює власне жертв Голокосту.

Сюжети про встановлення меморіальних знаків

Сюжет на «Суспільному
Сюжет ТРК «Ритм»
Камені спотикання отцю Володимиру Мисечку, Праведнику народів світу Якову Сухенку та єврейській сім'ї Якоб і Рахель Крулики встановлені коштом ГО «Центр «Мнемоніка».
Камінь спотикання поетесі Зузанні Гінчанці виготовили за благодійне пожертвування німецької дослідниці літератури, експертки зі славістики та історикині Ютти Ліндекуґель.
Висловлюємо вдячність за інституційну підтримку події міському голові Рівного Володимиру Хомку, секретарю Рівненської міської ради Сергію Пладійчуку, начальнику управління культури Виконавчого комітету Рівненської міської ради Тарасу Максименку і Архієпископу Рівненському та Острозькому Іларіону.