ЛЮДЯНІСТЬ НАД БЕЗОДНЕЮ ПЕКЛА

Жертвами різкого загострення міжнаціональних взаємин 1943–1944 рр. стали українці, поляки, чехи. Кількість постраждалих і загиблих обраховувалася сотнями тисяч; людей систематично вбивали тільки за те, що їх народили матері тих чи інших національностей. Трагедій такого масштабу Волинь не знала ніколи.

Зловісним маркером воєнного лихоліття стала криза гуманності, а людяність опинилася над безоднею зла. В умовах паралізуючого страху, на допомогу жертвам геноцидів й етнічного насильства приходили ті сміливці, хто цінував людське життя понад усе.

Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем присвоює звання «Праведника народів світу» тим, хто безкорисно рятував євреїв від загибелі в час їх геноциду. Станом на 2020 р. у цьому величному списку 2634 чол., які вберігали євреїв на теренах України.

Кількість українців, які простягнули руку допомоги полякам у 1943–1944 рр., - 1300 чол. Республіка Польща відзначає рятівників польських громадян медаллю «Virtus et Fraternitas» («Чеснота і братерство»). Борців за правду й людську гідність вшановують встановленням пам'ятних знаків у Варшавському саду Праведників.

Серед лицарів серця – поляки, котрі наважилися рятувати українців і євреїв, чехи, які вберігали українців, поляків, євреїв.

Ця виставка присвячена велетням духу й людяності, які в умовах тотального насильства, кровопролиття й нечуваної кризи гуманізму рятували ближнього на теренах Західної Волині (сучасні Рівненська та Волинська області).

Більшість Західної Волині (сучасні Рівненська та Волинська області), яка була прикордонною територією, війська третього Рейху окупували вже на початку липня 1941 р. До осені того року на теренах краю тривало становлення органів окупаційної влади.

Для євреїв, яких нацисти прагнули знищити як націю, «новий порядок» означав позбавлення будь-яких прав і всебічну дискримінацію, примусову працю, створення умов несумісних із життям і, врешті-решт, вбивство. У краю, як і в усіх окупованих нацистами країнах Європи, розпочався геноцид євреїв – Голокост.

Перший етап масових убивств євреїв розпочався вже наприкінці літа 1941 р.: розстріли в Острозі, Костополі, Корці, Дубровиці. Вже 30 червня в Луцьку розстріляно 300 чоловіків-євреїв. 3 липня наступного місяця – ще понад 1,2 тис. чол.

Наймасштабніша акція розстрілів на теренах Західної Волині відбулася на початку листопада 1941 р. в урочищі Сосонки: тут убито 17,5 тис. євреїв Рівного. Серед жертв – немовля, яке народилося на світ у ніч цього злочину нацистів.

Паралельно із акціями масових розстрілів створювалися гетто – визначені окупаційною владою райони міст / містечок, де мали проживати євреї. Вони страждали від згущань, примусових робіт, нестачі їжі, медикаментів тощо.

Впродовж періоду окупації на теренах Західної Волині створено 61 гетто. Одні з них були відкритими (тобто такими, з яких можна було виходити в «арійську частину» міста), інші ж – закритими (вихід із них заборонявся). Доля бранців останніх була особливо трагічною: зведення огорожі навколо гетто призводило до посилення режиму контролю, що вкрай ускладнювало постачання продуктів харчування та ліків з «чорного ринку». Бранці таких гетто вмирали від голоду й хвороб сотнями й тисячами. Голод лютував і в тих гетто, де обмежувальних парканів з колючим дротом не було.

Посталі за наказом нацистів гетто – це не тільки засіб створення умов несумісних із життям та експлуатація робочої сили євреїв. Це місце зосередження жертв, яких згодом розстрілювали.

Ліквідація волинських гетто розпочалася в травні 1942 р. Перший етап убивств їх бранців тривав із середини цього місяця до середини липня того року. Розстрілювали переважно дітей, людей без професій, старшого віку, жінок, що доглядали за дітьми чи хворими тощо (тобто тих, хто з точки зору нацистської окупаційної влади не приносив економічної вигоди рейху).

На другому етапі відбулися дві масштабних ліквідаційних акції: 14–15 липня – у Рівному та 27–28 липня – в Олиці.

Наймасштабніші акції з ліквідації гетто припали на третій етап (10 серпня – 15 жовтня 1942 р.). Тих, хто до того часу залишався живим (зокрема, досвідчених робітників, які були змушені працювати на німецьких підприємствах), розстріляно в плині четвертого етапу ліквідації створених на Волині гетто (20 жовтня 1942 – середина 1943 рр.).

Після їх ліквідації Західна Волинь перетворилася в judenfrei – термін, який використовували нацисти для означення міст і регіонів «вільних від євреїв». Незважаючи на це, Голокост тривав і надалі: нацисти та їхні пособники послідовно позбавляли життя тих євреїв, котрі ще ховалися в лісах. Смертельна небезпека нависла й над тими лицарями серця, котрі переховували переслідуваних: покаранням за порятунок євреїв був розстріл всієї сім'ї рятівників.

На тлі трагедії Голокосту стрімко загострилися польсько-українські взаємини. Жертви міжнаціонального протистояння обраховуються десятками тисяч. Трагедій такого масштабу, які відбулися в краю в 1941–1944 рр., Волинь не знала ніколи.

Зловісним маркером воєнного лихоліття стала криза гуманності, а людяність опинилася над безоднею зла. В умовах паралізуючого страху, на допомогу жертвам геноцидів й етнічного насильства приходили ті сміливці, хто цінував людське життя понад усе.

Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем присвоює звання «Праведника народів світу» тим, хто рятував євреїв від загибелі в час їх геноциду безкорисно. Станом на 2020 р. у цьому величному списку 2634 чол., які вберігали євреїв на теренах України.

Кількість українців, які простягнули руку допомоги полякам у 1943–1944 рр., - 1300 чол. Республіка Польща відзначає рятівників польських громадян медаллю «Virtus et Fraternitas» («Чеснота і братерство»). Борців за правду й людську гідність вшановують встановленням пам'ятних знаків у Варшавському саду Праведників.

Серед лицарів серця – поляки, котрі наважилися рятувати українців і євреїв, чехи, які вберігали українців, поляків, євреїв.

Ця виставка присвячена велетням духу й людяності, які в умовах тотального насильства, кровопролиття й нечуваної кризи гуманізму рятували ближнього на теренах Західної Волині (сучасні Рівненська та Волинська області).