Наталя Івчик
Виборюючи право на життя: єврейські діти в час Голокосту
До Міжнародного дня безневинних дітей жертв агресії.

Стаття про долі дітей-євреїв у час геноциду періоду Другої світової війни, зміни в їхньому житті після встановлення окупаційного режиму, ставлення до них нацистів, методи знищення жертв та основні форми боротьби дітей за виживання.
Загибель дітей у час геноциду та запобігання дітонародженню – промовисті свідчення заперечення права тієї чи іншої групи на її майбутнє існування. Адже цілеспрямоване й масове вбивство малюків та підлітків, перешкоджання народженню дітей є зловіщим засобом запобігання біологічного відтворення тієї чи іншої спільноти, а отже – її подальшого буття як такої.

Це підтверджується статистикою жертв Голокосту. З-поміж 6 млн. євреїв, яких було знищено в роки Другої світової війни, 1,5 млн. – саме діти.. Імовірно саме ця трагічна статистика – одна з причин, яка спонукала авторів Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (9 грудня 1948 р.) безпосередньо вказати в ній на дитячу візію злочинів проти людства. Врешті, згідно даних авторитетного наукового осередку «Яд Вашем», з майже одного мільйона єврейських дітей, що проживали до початку війни в Польщі, Голокост пережило тільки 5 тис.

Діти фактично не можуть дати відсіч убивцям. Відсутність досвіду виживання чи його недостатній рівень, особливості фізіологічного розвитку, світогляд дитини – усе це говорить про те, що діти у час реалізації геноцидів – особлива група.
(не)означеність теми
Втім, дослідження дитячої екзистенції у час Другої світової війни не можна віднести до тем, що активно розробляються науковцями не тільки України, а й Східної Європи.
Польська дослідниця Ева Курек, яка присвятила свою монографію сюжетам їх порятунку, зауважує, що своєрідне відсторонення вчених від теми дітей зумовлюється як незначним їх зацікавленням цією проблемою, так і обмеженою джерельною базою для здійснення таких розвідок.

Також можна згадати книгу Іцхака Тейтельбаума «Крізь наші очі. Діти свідки Голокосту». Де-факто, це збірник документів, які відображають сприйняття нацистського нового порядку дітьми, бачення ними війни загалом і Голокосту зокрема.

Та в цілому проблема дитячого виживання в часи Голокосту перебуває на маргінесі сучасної світової історіографії, а у вітчизняній – вона фактично неозначена. Окремі згадки щодо долі дітей у час Голокосту знаходимо радше в тих нечисленних дисертаціях, в яких аналізується геноцид євреїв у різних регіонах України часів Другої світової війни.
до та після
Внаслідок подій Другої світової війни та стрімкого наступу нацистів в Європі й на теренах України зокрема, ситуація, в якій опинилися євреї, зазнала радикальних змін.








Вересень 1939 року

Полонений солдат Війська Польського у супроводі німецького солдата прощається з родиною

Музей Другої світової війни у Гданську

В одних випадках євреї перетворилися у вигнанців суспільства, в інших – були знищені в перші ж дні окупації тих чи інших територій. Проте сам факт встановлення окупаційного режиму, можна сказати, тієї точки відліку, коли був запущений у дію механізм організації та реалізації геноциду, означав не тільки потрапляння жертв у ґетто, ідентифікацію євреїв за допомогою нагрудних знаків тощо. Цей момент означав докорінну зміну звичного ритму їхнього життя. Це час тієї екстреми, що розмежувала життя дітей за показником «до» і «з часу» окупації.
Єврейське релігійне і громадське життя, здавалося, процвітало. Євреї середнього класу вели доволі комфортабельний спосіб життя. Вони добре вдягалися, віддавали дітей до місцевих шкіл і до гімназії… Анна брала уроки гри на фортепіано, плавала, каталася на ковзанах і грала в теніс…
Редліх Ш. Разом і нарізно в Бережанах. Поляки, євреї та українці, 1919–1945
На тлі таких реалій життя євреїв в одному із західноукраїнських містечок, яке, імовірно, було типовим для представників тогочасного середнього класу в різних країнах Європи, очевидним контрастом звучать спогади сучасника окупації, який зустрів її в дитячому віці.
Всі звичні рамки життя раптом зникли: немає більше школи, немає домашніх завдань, немає вранішнього підйому, немає вечірнього відбою. Ми грали у дворах, на тротуарах, в парках, у різних темних кутках
Аппельфельд А. Сторінки мого життя
Встановлення окупаційного режиму – це не тільки акт зміни влади, виникнення нових політичних інститутів тощо, а й одночасно зміна статусу груп. У випадку з євреями очевидно, що вони втратили статус національної меншини (тобто тих, чиї права в той чи інший спосіб захищалися раніше як індивідів і членів соціальної групи). Їх перетворення в «унтерменшен» – нацистське визначення «неповноцінних» народів і євреїв зокрема – акт позбавлення людської гідності, їхню дегуманізацію.

Понад те – організатори Голокосту не оприлюднювали своїх намірів щодо соціальної інженерії методом геноциду. До того ж, як у випадку з СРСР, громадськість не була достатньою мірою поінформована про дії нацистів та їхніх союзників в окупованих країнах Європи. Це разом з іншими факторами унеможливило підготовку дітей до навчання виживанню. Діти не були підготовленими до нових реалій.
"Під час війни з дітьми не рахувалися. Вони були тою соломою, яку всі топтали ногами [...]. І все-таки траплялися окремі люди, які в цій неймовірній метушні й паніці готові були притиснути до своїх грудей покинуту дитину, дати їй кусень хліба, загорнути у своє пальто".

Аппельфельд А. Сторінки мого життя
У випадку з Катастрофою, навіть гіпотетичне навчання виживанню можливе було тільки з тими, хто досяг підліткового віку. Очевидно, що малолітні є особливою групою, члени якої в силу особливостей свого розвитку в більшості випадків не мають навіть гіпотетичних шансів на виживання. До того ж людиноненависницький дух війни викликав зміну ставлення до малюків у частини громадськості. Таке судження з власного досвіду висловлює А. Аппельфельд, який пережив Голокост дитиною.

На початку окупації різних країн Європи діти-євреї потерпали від воєнних дій так само, як і їхні однолітки інших національностей. Вони гинули серед тих, хто разом з батьками намагався втекти з регіонів, де була очевидною перспектива встановлення окупаційного режиму, під завалами зруйнованих у час бомбардувань будинків тощо. Однак у подальшому долі представників різних націй цієї вікової групи були неоднаковими. Це зумовлювалося здійсненням нацистами політики «остаточного розв'язання єврейського питання». А відтак діти-євреї стали об'єктом геноциду. Долі останніх варіювались хіба що внаслідок різниці країн їх проживання, власне ж – здійснюваної нацистами політики на теренах окупованих країн Європи та СРСР.

у ґетто
Нацистська антиєврейська політика включала різноманітні заходи. Зокрема – створення ґетто. Завдяки їх постанню жертви були зосереджені в локальному просторі, а відтак ґетто стали «непрямим» засобом реалізації геноциду.
Каунас, Литва, лютий 1944 року

Брати Емануель та Аврам Розенталь за місяць до того, як їх заарештували і вбили

Меморіальний музей Голокосту США
(фото надала Шрага Вайнер)
Як і дорослі, діти-євреї були ув'язнені також у концентраційних та трудових таборах. Тому очевидно, що представники цієї вікової групи сповна зазнали гіркоти поневірянь: як і дорослі, вони страждали від голоду, хвороб, відсутності належної медичної допомоги тощо.
Ми приїхали в місце, де будинки розташовувалися в один ряд і були огороджені колючим дротом. Біля входу стояв вартовий. Поліцейський привів нас в один з будинків і сказав, що ми повинні тут залишитися… Оглянувши приміщення, сестра помітила трохи вільного місця в кутку біля вікна. Мені хотілося лягти, однак через тісняву прилягти на підлозі було неможливо. І ми сіли, тісно притиснувшись одна до одної… Згорнувшись клубочком і поклавши голову на коліна сестрі, я заснула. А коли прокинулася, то людей виявилося ще більше. Це повернулися ті, хто вдень десь працював… Їжу давали раз на добу – миску баланди. В ґетто голодували.
Гринберг Е. Девочка и смерть
"У табірному дитячому бараку була неймовірна тиснява. Деякі діти спали на дерев'яних ярусних лавках, але багато інших, як і я, на маленьких матрацах на підлозі… Деякі діти виглядали хворими, температурили і цілими днями лежали в ліжках…"

Urbanowicz-Gilbride B., Auerbache I. Przerwane dzieciństwo. 1938–1945 (спогади з Терезина)
Потрапляння в ґетто й табори супроводжувалося кризою традиційного укладу життя. Майже повсюдно на окупованих територіях діти не тільки перестали ходити до школи, а й, вірогідно, стали жертвами віктимності – результат буття в атмосфері принижень окупантами батьків та рідних, важкої примусової праці та актів масових убивств. Психологічну травму дітей і підлітків посилювали постійний голод і холод, які стали супутниками життя бранців ґетто і таборів. За умов, коли організатори геноциду фактично унеможливили контакти жертв з оточуючим світом, діти нерідко виконували невластиву їм у мирний час функцію: нарівні з дорослими постачали їжу в місця концентрації євреїв. Така їхня нова соціальна роль зумовлювалася прудкістю дітей і здатністю пролазити крізь невеликі шпарини в огорожі гетто.

Оскільки нелегальна торгівля заборонялася, її учасники переслідувалися й суворо каралися.
Траплялося, що охорона стріляла в контрабандистів, у тому числі й дітей 5–6 років. Вони були вбиті біля лазів чи на стіні… Незважаючи на це, не звертаючи уваги на жертви, контрабанда ніколи не припинялася. Навіть тоді, коли вулиці були слизькими від пролитої крові, інші [контрабандисти] вже вирушали в путь [...]. Контрабанда йшла через стіни, через ворота, через підкопи, через каналізацію і через будинки на кордоні ґетто…
Emanuel Ringelblum Notes from the Ghetto II, Warshawa, 1961–1963
"Деякі [з тих], що були навколо, щось їли, проте до нас нікому не було діла. Ніхто не спитав, чи хочемо ми їсти"

Гринберг Е. Девочка и смерть (спогади про перший день буття в ґетто)



У час фактичного унеможливлення функціонування окупантами єврейських общин, коли перестали діяти ті інститути, які раніше сприяли розв'язанню багатьох соціальних проблем, особливо трагічним було життя в гетто безбатченків. Численні з сиріт були приречені самостійно вести боротьбу за виживання. Подекуди співчуття до них не виявляли навіть одновірці.
у схованці
Наряду з тими дітьми, що опинилися в гетто й таборах, випробувань зазнали й ті, кого ховали сусіди в т. зв. арійській частині міст чи в селах. Загроза фізичного знищення визначала умови життя дітей у нових умовах, зокрема – замкненому просторі сховків.





Цю невеличку листівку написали МАТИ (Паула) та сестра (надя) Соні Чарні в ковненському гетто

Листівку вивезли контрабандою і доставили Соні, яка ховалася в будинку литовської жінки за межами гетто

Пола та Надя Чарні були вбиті під час остаточної ліквідації ґетто в липні 1944 року

архів "Яд вашем"
Я просиділа в цій хатині більше двох років жодного разу не вийшовши на вулицю. Зимою там було дуже холодно, а влітку жарко… Ох, нам нічим було там себе зайняти. Мені не було чим гратися. На той час мені виповнилося шість років, і я … звикла грати з курчатами чи з соломинками, там на підлозі було багато соломи…
Водночас тій частині дітей, яких переховували сусіди без батьків, довелося самостійно адаптуватися до нового (християнського) соціокультурного середовища. Зокрема, засвоювати ази нової для них релігії після хрещення, звикатися з новими іменами, заучувати імена вигаданих родичів, місця їх проживання. В результаті дотримання вимог конспірації, більшість дітей, яких переховували, втратила можливість спілкування з батьками.















11-річна Ривка (Регіна Фолькенфлік) написала ці слова своїм батькам, Чані та Моше, та братові Девіду зі своєї схованки, незадовго до того, як її вбили. Хана, Моше та Девід вижили

архів "Яд вашем"
портрет убивці
Дітей убивали разом із дорослими. Їх знищували повсюдно: неподалік місць постійного проживання та на «фабриках смерті»; піддавали різноманітному насильству й садизму, перетворювали в об'єкти медичних експериментів…
"В якийсь момент поліцейський вирвав Марлену в мене з рук. Дивилася на нього зі страхом. Сльози гарячими струмками котилися по моїм щокам. Чи знищить він мою улюблену Марлен?"

Urbanowicz-Gilbride B., Auerbache I. Przerwane dzieciństwo. 1938–1945


Знищення дітей, як і євреїв у цілому, перетворилося для більшості вбивць у буденну справу. Часто-густо новонароджених знищували без застосування вогнепальної зброї: кидали у колодязі й засипали живцем у могилах, розбивали голови немовлят об дверні косяки та кути будинків. Діти гинули в душогубках, позбавлялися життя індустріальним способом.

Вбивці не виявляли будь-якого жалю до дітей. Для них вони уособлювали нащадків демонізованого ворога, членів групи, яку слід було знищувати незважаючи на стать і вік. Поруч із масовими вбивствами, котрі промовисто засвідчують безжалісність убивць, їх ставлення до дітей-євреїв яскраво ілюструється тим, що нерідко вони відбирали в малолітніх жертв іграшки. Спогади Б. Урбанович-Гілбрайд засвідчують, приміром, особливість дитячого сприйняття ляльки в умовах екстреми: в даному конкретному випадку, вона – єдиний речовий зв'язок дівчинки з депортованою бабусею.

В інших випадках злочинці позбавляли дітей іграшок безпосередньо на місцях масових екзекуцій. Це кощунство суттєво уточнює психологічний портрет убивць.

Предметом їхнього зацікавлення були, зрозуміло, не тільки іграшки. Поширеним був пошук убивцями та колаборантами схованих у них євреями грошей і дорогоцінностей. Більше того, нерідкими були випадки, коли предметом зацікавлення душогубів були не тільки ляльки, а й одяг, в який були вбрані приречені на загибель дітлахи. Саме така поведінка вбивць констатована вище згаданою Б. Урбанович-Гілбрайд: «Віддаючи мені іграшку, поліцейський звернув увагу на мої дитячі запонки, зірвав їх одним рухом і сказав: "Там, куди ти їдеш (на «фабрику смерті» – Н. І.) вони не будуть потрібні!" Мабуть хотів дати мої запонки якійсь іншій німецькій дівчинці: доньці, племінниці чи кузині…»

Перспектива такого транзиту одягу чи його окремих елементів – промовисте свідчення безжальності безпосередніх виконавців злочинів, їх нелюдського ставлення до дітей, які були приречені на загибель.

Серед тих, хто позбавляв дітей життя, були, поза сумнівом, патологічні вбивці. Приміром ті, хто перетворювали їх убивство в розвагу: стріляв у немовлят на льоту підкинувши їх вгору. Згадаємо долю малюків, які потрапляли в трудовий табір Кальтшунд: за наказом його начальника маленьких дітей роздягали й віддавали на поталу вівчаркам.
Але одного разу сталося щось немислиме: собаки розтерзали більшість дітей, проте двом з них не завдали жодної шкоди, навіть не доторкнулися до них, більш того – діти стояли на своїх ногах та гладили псів… Начальник табору приводив сюди гостей, щоб показати їм цей манеж. Однак, німецькі вівчарки – це німецькі вівчарки. Якщо їх не годувати, якщо вони будуть голодні, то пощади від них годі чекати. І навіть діти, які жили з ними в клітці кілька тижнів, були розтерзані.
Аппельфельд А. Сторінки мого життя
Політика організаторів геноциду включала також і тимчасове використання євреїв як робочої сили. Відтак підлітки, починаючи з 12-річного віку, мусили виконувати трудову повинність. Це призвело до диференціації цієї групи: діти, які не досягли вказаного віку (разом із літніми людьми, часто-густо інтелігенцією), були тими, кого нацисти та їхні пасіпаки знищували першими. Проте в подальшому й ті підлітки, які були задіяні на виробництві, виконували трудову повинність загалом розділили гірку долю нації, яка волею вбивць перетворилася в цільову групу для знищення...
боротьба за життя
Серед форм боротьби дітей-євреїв за виживання, котрі зафіксовані в спогадах тих з них, хто пережив Голокост, – блукання поміж селами з метою випрошування їжі і тимчасового притулку, подекуди – найм на роботу (здебільшого в сільських мешканців), проникнення в погреби, загартування світом дикої природи …












краків. хлопчик на вулиці ґетто

архів "Яд вашем"
Роки, проведені в лісах, навчили їх перестрибувати через перешкоди, залазити на дерева й стіни, бігати пригнувшись. Вони багато й довго спостерігали за життям тварин і вчилися у них

Аппельфельд А. Сторінки мого життя
Ведучи мову про цілеспрямоване й безжальне знищення дітей важливо пам'ятати, що їхні шанси на виживання значно нижчі, ніж у дорослих: життя перших повністю залежить від батьків у питаннях організації харчування, побуту, збереження здоров'я тощо. До того ж, дітлахи не володіють тими соціальними якостями, які властиві старшим людям. А відтак очевидно, що їхні шанси на порятунок – мінімальні.

І все ж частина дітей, поведінка яких визначалася інстинктом самозбереження, боролася за своє життя. Ті з них, які стали сиротами в роки війни, брали «уроки» виживання в світу живої природи.
У дні моїх блукань в полях і лісах я навчився надавати перевагу лісові перед відкритим полем, конюшні – перед домом, людям-калікам – перед здоровими, тим, кого в селі зневажали, – перед порядними, на перший погляд, домовласниками. Іноді реальні факти показували, що я помилявся, але, як правило, мої підозри виправдовувалися. З плином часу я довідався, нежива природа й тварини – вірні друзі. В лісі мене оточували дерева, кущі, птахи й маленькі звірята. Я їх не боявся. Я був певен, що вони не завдадуть мені ніякого зла… Часом мені здається, що не люди врятували мене, а тварини, які зустрілися на моєму шляху. Мої найкращі години під час війни – ті, коли я перебував у товаристві щенят, котенят, овець. Я зливався з ними до повного самозабуття, спав поряд з ними, й тоді мій сон був спокійним і глибоким, як у батьківській постелі
Аппельфельд А. Сторінки мого життя
Часто діти, неприготовані до існування в лісах, підсвідомо покладалися на Провидіння. Дивовижні приклади боротьби за життя демонстрували й ті діти, що опинялися в таборах.
"… я жила в лісі, точніше – в лісах, їх було кілька. Я не знаю, але це вражає, яким винахідливим ти стаєш, коли ти голодний і остаточно доведений до відчаю… Я їла хробаків. Я їла жуків. Їла все, що можна тільки було покласти до роту… Мене тошнило. Зі шлунком відбувалося щось жахливе, але я все одно їла, оскільки мені необхідно було бодай щось жувати. Я пила воду з калюж. Їла сніг. Все до чого тільки можна було доторкнутися"

Шарлин Шифф

"Якась шестирічна дівчинка прожила майже до кінця війни турбуючись сама за себе. Вдень вона потайки виходила зі свого сховку і випрошувала їжу в селі, а вночі тихо як кіт поверталась у табір і щоразу знаходила нове місце для сну. Ніколи не було відомо чи знаходиться вона десь близько, чи не чує кожного сказаного слова. Дівчинка пережила навіть ліквідацію табору – переховувалася в селі, що було неподалік і хотіла перечекати поганий час. Врешті-решт упіймали її українці і вбили – за три тижні до визволення"

Wallach J. Gorzka wolność. Wspomnienia ocalonej z Holocaustu.

Петр Гінц (1928 - 1944)
"Інтер'єр житлових кварталів в гетто Терезієнштадта"

Акварель, чорнило та олівець на папері

архів "яд вашем"
Матеріал підготовлено за мотивами статті Діти як суб'єкт геноциду (на прикладі Голокосту) / Івчик Н. С. // Панорама політологічних студій. - 2013. - Вип. 11. - С. 198-206. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pps_2013_11_28