Цикл освітніх семінарів «Культура пам’яті»

Викладання історії в українських школах часто позначене політичною домінантою. При цьому вона стала настільки буденною частиною робочого процесу, що навіть не помічається вчителями та учнями. Чимало прикладів оприявнила «Українська школа онлайн». Далеко не завжди вчителі розуміють, що навчальні підручники та плани, сформовані на певне політичне замовлення або ж відображають пануючі в суспільстві соціальні стереотипи. Туди не потрапляють наративи про недомінантні соціальні групи, які, до того ж, часто стають об’єктами негативної стереотипізації.

Таврування поляків, угорців, татар ворогами українського народу стало звичним явищем для українських шкільних уроків з історії періоду Київської Русі та епохи козацтва. При цьому, історія в підручниках зовсім не висвітлює того факту, що, наприклад, рядові польські та угорські селяни могли не менше страждати від соціального гніту «своїх» дворян, ніж українські. Тому справа тут не в «споконвічно поганих» поляках чи угорцях, а особливостях станового укладу, за якого більша частина будь-якого народу перебувала в знедоленому становищі. Бідність, релігійна нетерпимість, відсутність соціальної мобільності – це іманентні риси будь-якої традиційної спільноти. Хоча справа тут не в етнічному походженні, українські підручникові наративи зосереджують надміру уваги саме на особливій стражденності «українців», а не селян чи православних.

Отож вчителям часто бракує як необхідних систематизованих наративів, так і сучасних інструментів для викладання такої історії України, яка б виховувала цінності толерантності та включала оповіді про недомінантні соціальні групи. У зв’язку з цим ГО «Центр «Мнемоніка» ініціювала цикл освітніх семінарів для вчителів соціальних і гуманітарних дисциплін Рівненської області «Культура пам’яті». Вони покликані надати необхідні методичні інструменти для проведення уроків з історії України, історичного краєзнавства і виховних занять.

Частина занять у межах семінару мала теоретичний характер. Вони були спрямовані на те, щоб пояснити політичну природу походження історії, виписаної в підручниках. Ще від епохи «масовго традицієтворення»[1] історична наука перетворюється в об’єкт політичної маніпуляції в більшості європейських держав. Стандартизована система освіти, мас-медіа, кіно, театр та символічний простір стають інструментами формування нової колективної пам’яті щойно сформованих національних спільнот. Саме в цей період і масово виникають національні історії та підручники, що їх використовують при навчанні школярів у Великій Британії, Франції, Німеччині, Італії тощо.

З’являється в цю епоху й перша послідовно обґрунтована концепція історії України, написана Михайлом Грушевським. Відсутність в українців держави у той період зумовила її надмірне зосередження на народницькій (етнічній) історії. Від тих часів історії інших етнічних груп, що населяли територію України, свідомо чи несвідомо приділяли недостатньо уваги. Сучасні реалії української національної держави та потреба формування толерантної громадянської нації ставлять перед освітнім процесом дещо інші завдання: формування інклюзивної пам’яті про минуле. Під інклюзивною пам’яттю мається на увазі такий історичний наратив та практики вшанування подій та історичних діячів минулого, які включають розповіді про інші етнічні групи і їх взаємодію з українцями, культурні й економічні взаємовпливи тощо.

Практична частина тренінгів була присвячена демонстрації тих освітніх інструментів, які ГО «Центр «Мнемоніка» вже створив у межах своїх проектів щоб полегшити вчителям навчання полікультурної історії регіону та історії повсякдення. Серед них – короткометражні документальні відео з історії Голокосту на теренах Рівненської області, настільна гра (знайомить з полікультурною та поліконфесійною історією Рівного). Настінний календар зі світлинами (що репрезентує соціокультурний простір міста та історією повсякдення через репрезентацію світлин містян та архітектурне наповнення Рівного). У робочому форматі, слухачі мали можливість проаналізувати світлини календаря використовуючи запропоновані критерії і таким чином познайомитися з історіями міста та його повсякденністю. Ще однією компонентою практичної частини семінарів було знайомство з книгою, що містить добірку тренінгів, що покликані сприяти формуванню інклюзивної культури пам’яті, які можна використовувати у навчальному процесі.

Також ми створили невеличкий онлайн-курс, в якому висвітлено особливості конструювання меморіального простору Рівного. Цей курс є демонстрацією того, як не лише шкільні підручники й мас-медіа, але й символічні простори міст зазнають політичних впливів.

Ми отримали позитивні відгуки від багатьох вчителів регіону, які засвідчили, що вже знайомі з низкою цих освітніх інструментів та використовують їх на уроках історії, історичного краєзнавства і під час виховних годин.
Станом на сьогодні, «Центр «Мнемоніка» провів 4 таких освітніх семінари для 90 вчителів Рівненщини. Учасники отримали в подарунок 3 видання організації, здійснені у попередні роки за підтримки Rosa Luxemburg Stiftung в Україні: «Голокост у Рівному», «Місто моє розстріляне» та «Місто пам’яті – місто забуття: палімпсести меморіального ландшафту Рівного».

У вересні цього року відбудеться ще один семінар із циклу «Культура пам’яті» для вчителів суспільних та гуманітарних дисциплін області. Заключною ж подією має стати дводенний семінар для 20 відібраних учасників із різних регіонів України, який ми плануємо провести в жовтні 2020 року.

[1] «Епоха масового традицієтворення» - період європейської історії, означений британським істориком Еріком Гобсбаумом, який охоплює останню чверть ХІХ – початок ХХ ст. За визначенням вченого, у цей період низка новоутворених національних держав Західної та Центральної Європи започатковує практику цілеспрямованого конструювання національної ідентичності. Уряди цих держав часто діяли за формулою, колись вдало сформульованою італійським поетом М. Д’Адзельйо: «ми створили Італію, тепер потрібно створити італійців». Значна кількість витворених у мажах такої національної політики історичних наративів та національних символів насправді не були такими задавненими та «споконвічними», як їх презентували у публічних політичних практиках. Це були «нововинайдені традиції» презентовані «задавненими і правічними» символами «із сивої давнини», що нібито століттями об’єднували національні спільноти.