dsc_8563-min_500x333

ВІДБУЛАСЯ ПІДСУМКОВА ПРЕС-КОНФЕРЕНЦІЯ, ПРИСВЯЧЕНА РЕЗУЛЬТАТАМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТУ «ВІДРОДЖЕННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ В МЕМОРІАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ РІВНОГО»

23 листопада 2016 р. в конференц-залі InfoHub відбулася прес-конференція, присвячена результатам реалізації проекту «Відродження полікультурності в меморіальному просторі Рівного».

У рамках проекту ГО ЦСПП «Мнемоніка» було:

– проведено ІІІ Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Політика вшанування пам’яті жертв геноцидів»);

– освітній семінар для вчителів історії «Читаючи пам’ятник»);

– розроблено віртуальну карту об’єктів історико-культурної спадщини міста;

– відкрито музейну виставку «Полікультурне Рівне»);

– знято документальний фільм про Голокост у м. Рівному «Розстріляне місто»;

– опубліковано низку статей, присвячених мультикультурному обличчю міста у період між двома світовими війнами:

Рівне: невідоме місто.

Як жилось євреям Рівного за радянської влади.

Сосонки – Бабин Яр Рівного.

Фатум бранців гетто у Рівному.

 

Висловлюємо вдячність усім, хто долучився до реалізації проекту: Олексію Бухалу (режисер та автор сценарію документальної стрічки “Розстріляне місто”), Галині Данильчук (співавтор концепції музейної виставки “Полікультурне Рівне”), Олександру Булизі (організаційне сприяння формуванню музейної виставки), Андрійю Климчуку (науково-пошукова робота під час створення віртуальної карти “Полікультурне Рівне”), Назарію Поліщуку (ІТ-забезпечення створення віртуальної мапи), Івану Дем’янюку (науково-пошукова робота у Державному архіві Рівненської області).

 

presentation-of-the-projects-results

dsc_7660_500x333

Студенти та викладачі РДГУ вшанували пам’ять жертв Голокосту

Сьогодні у рамках 75-их роковин трагедії Сосонок у Рівненському державному гуманітарному університеті відбувся публічний перегляд документального фільму «Розстріляне місто». Після перегляду студенти та викладачі РДГУ хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв Голокосту Рівного.dsc_7651_500x799

 

imgonline-com-ua-compressed6umdzpk7u4o3dsc_7647_500x333

imgonline-com-ua-compressed7d4cypwbkkou_500x750

dsc_7669_500x333

dsc_7683_500x333

Нагадаємо, що фільм було знято ГО «ЦСПП «Мнемоніка» за підтримки Rosa-Luxemburg-Stiftung в Україні. Висловлюємо вдячність керівництву та працівникам бібліотеки РДГУ за організаційну ініціативу.

imgonline-com-ua-compressedlicrur5q3axz

Презентація виставки “Полікультурне Рівне”

Сьогодні у приміщенні Рівненського обласного краєзнавчого музею відбулася презентація виставки «Полікультурне Рівне». Її розроблено ГО «ЦСПП «Мнемоніка» у партнерстві з працівниками музею за підтримки Rosa-Luxemburg-Stiftung в Україні. Із відкриттям цієї виставки наша організація наближається до завершення проекту «Відродження полікультурності в меморіальному просторі Рівного».

imgonline-com-ua-compresseddww15rxli5v8

Виставка репрезентує один із багатоконфесійних класів рівненської школи імені Генріка Сенкевича. Серед експонатів – Тора (священна книга в юдаїзмі) та католицьке і православне Євангелія. Стилізовані вікна класу демонструють вихід до 3-х ключових святинь міжвоєнного Рівного – Свято-Воскресенського кафедрального собору, костелу Святого Антонія та головної синагоги міста. Навчання в одному класі учнів католицького, православного та юдейського віросповідань було частиною повсякденної освітньої практики у цій школі (як і в багатьох інших державних школах Рівного у 1920-х – 1930-х рр.).

imgonline-com-ua-compressedbww7ekg902pm imgonline-com-ua-compressedoa6vec0ylfjg imgonline-com-ua-compressedqahtfdomlzow imgonline-com-ua-compressedrpsrxgqageff

Такі класи були місцем зближення і міжетнічного діалогу польсько-, україно-, російсько-, та їдишемовних учнів у полікультурному Рівному міжвоєнного періоду. Події Другої світової війни раз і назавжди знищили цю мультикультурність. Виставка «Полікультурне Рівне» – це спроба відновити пам’ять про давно втрачений і, на жаль, майже забутий сьогодні світ міста.

imgonline-com-ua-compressedghvml3kpjcxt imgonline-com-ua-compressedgrzzejtuxiv6 imgonline-com-ua-compressedsltubnc9ehpa

 

Автори концепції виставки – Максим Гон, Галина Данильчук, Наталія Івчик.

 

Висловлюємо особливу вдячність за сприяння в організації виставки директору Рівненського обласного краєзнавчого музею Олександру Булизі.

imgonline-com-ua-compressed8huakziqzqav

Дякуємо всім учасникам презентації за висловлені міркування і побажання.

 

Усіх бажаючих запрошуємо відвідати виставку «Полікультурне Рівне». У шкільну атмосферу міжвоєнного Рівного вас занурить досвідчений екскурсовод Галина Данильчук. Контактні особи:

Галина Данильчук (097) 160 59 87.

Максим Гон (098) 270 28 63.

Наталія Івчик (097) 183 02 16.

d7b07cb5-ad04-45e6-82c9-6464bf05d65f_w610_r1_s

Науково-практична конференція “Геноцид ромів України у період Другої світової війни”

4 жовтня 2016 р. у Києві відбулася науково-практична конференція «Геноцид ромів України в період Другої світової війни: вивчення, викладання, комеморація».

Основні проблеми, які обговорювалися на конференції – німецька та румунська політика щодо ромів, сучасні історіографічні тенденції у дослідження геноциду ромів, викладання історії геноциду в українських школах та університетах, вшанування пам’яті жертв геноциду в Україні.

Організатори конференції: Український центр вивчення історії Голокосту, Національний музей історії України у Другій світовій війні, Український інститут національної пам’яті, Фонд “Пам’ять, відповідальність і майбутнє”, Міжнародний фонд “Відродження”, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України.

imgonline-com-ua-compressed9mjbpvos0imw imgonline-com-ua-compressed279dbdmncf3e imgonline-com-ua-compressedcqiwlzce52dj imgonline-com-ua-compressedegf7niadnfo3

Чимало учасників конференції прийшли до висновку, що, попри значний поступ у розвитку студій цього тривалий час забутого геноциду, найчисельніша етнічна меншина ЄС (від 10 до 12 млн. станом на сьогодні) заслуговує на більшу увагу з боку української держави та інститутів громадянського суспільства.

Перейняття європейських практик вшанування пам’яті жертв геноциду ромів є тим більше важливим, що 15 квітня 2015 р. Європарламент ухвалив Резолюцію «International Roma Day – anti-Gypsyism in Europe and EU recognition of the memorial day of the Roma genocide during WWII» (Міжнародний день ромів – антициганізм у Європі і визнання ЄС дня пам’яті геноциду рома під час Другої світової війни), у якій закликав усі держави ЄС щорічно 2-го серпня офіційно вшановувати пам’ять жертв масового вбивства. Нагадаємо, що рома і сінті належать до числа інших категорій жертв геноциду згідно з офіційною позицією Меморіального музею Голокосту США (до них також належать гомосексуалісти, Свідки Єгови, душевнохворі, чорношкірі, поляки та радянські військовополонені).

imgonline-com-ua-compressedhtxydswauwv2 imgonline-com-ua-compressedjewwh9cglm81 imgonline-com-ua-compressedkbqwxerm1tcm imgonline-com-ua-compressedrya5sctdu4m7 imgonline-com-ua-compressedt5ogt7x7srie imgonline-com-ua-compressedzlzjas8xpwuz

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 08.10.2004 р. “Про відзначення Міжнародного дня голокосту ромів”, Україна взяла на себе зобов’язання щорічно 2-го серпня офіційно вшановувати пам’ять жертв цього злочину.

Як і євреї, українські роми були жертвою нацистської політики геноциду під час Другої світової війни. Співробітники Українського центру вивчення історії Голокосту ще у 2013 р. створили карту «Місця масового вбивства ромів на теренах України за часів нацистської окупації». Бабин Яр є одним із таких трагічних місць. Саме тому знаковою подією стало нещодавне встановлення у цьому місці пам’яті меморіального знаку, присвяченого загиблим ромам. Знак має форму кибитки. Із його встановленням роми нарешті отримали гідний меморіальний маркер на території Бабиного Яру. Це дає підстави сподіватися і на подальше гідне вшанування пам’яті жертв одного з нацистських злочинів проти людяності. Адже понад 100 масових розстрілів ромів в Україні так і залишаються без меморіальних маркерів (серед них і м. Сарни на території Рівненської області).

imgonline-com-ua-compress-by-sized0spjg6lkg64

У Києві відбувся Міжнародний освітній семінар “Громадянське суспільство, соціальні медіа та єврейська історія України ХХ століття”

           
29-го вересня – 1-го жовтня у м. Київ відбувався міжнародній освітній семінар для вчителів соціогуманітарних дисциплін «Громадянське суспільство, соціальні медіа та єврейська історія України ХХ століття». Організатори семінару – Centropa та ГО «Мнемоніка».

imgonline-com-ua-compress-by-sized0spjg6lkg64

imgonline-com-ua-compress-by-sizeeqoochjow2zu

imgonline-com-ua-compress-by-sizekgqojvt4vytk

 

Під час воркшопу вчителі з Німеччини, Польщі, Словаччини, Сербії, Македонії, Угорщини, Молдови та України отримали хорошу можливість поділитися досвідом та створити мережу транскордонних контактів для подальшої кооперації і співпраці.
imgonline-com-ua-compress-by-sizemwfxc7ywtaqd

imgonline-com-ua-compress-by-sizenmzhfzfhghrv

 

 

Програмою семінару передбачалися цікава екскурсія єврейськими місцями Києва на Подолі, відвідини служби у синагозі, участь в офіційних комеморативних заходах, приурочених до 75-ої річниці трагедії Бабиного Яру, виконання завдань в інтернаціональних підгрупах, лекції Максима Гона та Анатолія Подольського про українську практику вшанування пам’яті жертв геноцидів, презентації власних проектів учасниками попередніх семінарів Centropa, обговорення виставки Centropa, присвяченої трагедії українців та євреїв під час Голодомору 1932–1933 рр. і Голокосту тощо.imgonline-com-ua-compress-by-sizeoa1qbgwoiu2k

imgonline-com-ua-compress-by-sizeta7lqcjpjcwi

imgonline-com-ua-compress-by-sizeupvdo9s9pjrd

 

Дякуємо всім учасникам семінару за участь та бажаємо подальших творчих досягнень і цікавих освітніх зустрічей у майбутньому!

%d1%81%d0%ba%d1%80%d1%96%d0%bd%d1%88%d0%be%d1%82-%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d0%ba%d1%82%d1%80%d0%be%d0%bd%d0%bd%d0%b0-%d0%ba%d0%b0%d1%80%d1%82%d0%b0

“Полікультурне Рівне”: віртуальна карта об’єктів історико-культурної спадщини (1918-1939 рр.)

28 вересня 2016 р. відбулася презентація віртуальної карти об’єктів історико-культурної спадщини Рівного “Полікультурне Рівне”. Карту розроблено ГО “ЦСПП “Мнемоніка” в рамках реалізації проекту “Відродження полікультурності в меморіальному просторі Рівного” за підтримки Rosa-Luxemburg-Stiftung в Україні.

Презентація мапи викликала велику зацікавленість та обговорення серед громадськості та представників місцевої влади Рівного.

dsc_4833 dsc_4975 dsc_4841 dsc_4872 dsc_4926 dsc_4850 dsc_4895 dsc_4960 dsc_4913 dsc_4957

Безымянный

Презентація документального фільму «Розстріляне місто»

8 вересня 2016 р. відбулася презентація документального фільму про Голокост у м. Рівне «Розстріляне місто». Фільм було знято ГО «ЦСПП «Мнемоніка» в рамках реалізації проекту «Відродження полікультурності у меморіальному просторі Рівного» за підтримки Фонду імені Рози Люксембург. Під час обговорення фільму найжвавіші дискусії відбувалися про достовірність точних дат розстрілів, українську колаборацію у час війни та проблему (не)відображеності єврейського минулого міста Рівне у його символічному просторі.

dsc_3835-min dsc_3839-min-1 dsc_3849-min dsc_3873-min dsc_3900-min

Зважаючи на трагічний характер подій, про які йдеться у фільмі, промовистою виявилася реакція залу після завершення показу: його, за влучним висловом Сергія Снісаренка, зустріли не аплодисментами, а хвилиною мовчання.

Дякуємо усім учасникам презентації за участь та висловлені думки і поради.

Фільм “Розстріляне місто”

dsc_3703-min

Освітній семінар для вчителів історії “Читаючи пам’ятник”

7 вересня 2016 р. ГО «ЦСПП «Мнемоніка» було проведено освітній семінар для вчителів історії «Читаючи пам’ятник». У час занять відбулися цікаві дискусії щодо нинішнього стану меморіального простору м. Рівного, культури пам’яті громади та місця жертв геноцидів у сучасній політиці пам’яті України.

dsc_3818-min

dsc_3688-min dsc_3693-min dsc_3707-min dsc_3709-min dsc_3759-min dsc_3775-min

Семінар відбувся за підтримки Фонду імені Рози Люксембург у рамках реалізації проекту «Відродження полікультурності в меморіальному просторі Рівного».

Висловлюємо вдячність керівництву Рівненського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти за надану можливість для проведення семінару.

program

zLF1LFZD4F0

Політика вшанування пам’яті жертв геноцидів: деякі роздуми з конференції в Рівному

Starikov-min

Не так давно Григорій Грабович, як претендент на Шевченківську премію, замість традиційної у нас гри в парирування нападок на себе і випадів проти опонентів запропонував широку дискусію про стан української гуманітаристики. Вона, на жаль, фактично так і не відбулася, але принаймні проблема була озвучена. Пригадую реакцію знайомого, математика за фахом, який дуже хотів відвідати наукову конференцію, присвячену річниці Конституції Пилипа Орлика. Відбувши першу частину цього заходу, він вийшов з круглими очима, з яких вистрибувало питання: «wtf, bro?». Замість цікавих інтерпретацій та оригінальних думок, він прослухав переказ майже всього того, що знайшов в мережі поверховим пошуком. Природно, що він задався дилемою, чи потрібна така історична наука. Загалом він справедливо ставить питання, бо заходи, що містять у назві словосполучення «наукова конференція», як правило, безкінечно далекі від того, щоб викликати в учасників відчуття/ілюзію, що вони просто стали розумніші, не кажучи вже про мудріше. Тому, чуючи заклики щодо порятунку вітчизняної гуманітаристики, мимоволі згадується девіз залізнонароджених з популярного серіалу «Гра престолів»: «мертве не може померти». Але нижче хотілося б поділитися враженнями про подію, яка якраз є приємним винятком з цієї тенденції.

19–20 травня цього року в Рівному відбулася ІІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Політика вшанування пам’яті жертв геноцидів та масових убивств» організована Українським центром вивчення історії Голокосту та Центром студій політики пам’яті та публічної історії «Мнемоніка» за підтримки Фонду імені Рози Люксембург. У даному випадку слово «конференція» та шаблонне позиціювання події просто декларує тяглість із заходами двох попередніх років. Фактично це була презентація та апробація нового дискусійного майданчика з мінімальною присутністю офіціозу. Два дні повного занурення в тему, коли панельна дискусія непомітно перетікає в сферу неформального спілкування, підживлювана енергетиком в якості неповторного шарму професора Максима Гона, залишили враження пригоди і головне – надії на можливість самоорганізації гуманітаріїв. На жаль, відео-фіксації не проводилося, тому всі перипетії обговорень залишилися винятково в пам’яті самих учасників. Переважна більшість виступів були цікаві і несли значний провокативний для дискусії потенціал. Сподіваюсь, що вони вийдуть окремою збіркою матеріалів. Тому в огляді основний фокус уваги сконцентрую на кількох дискусіях, однаковою мірою як емоційних, так і цікавих.

Перша з них, яка найбільше збурила присутніх, була спровокована Георгієм Касьяновим. Свій виступ він зробив максимально нейтральним, присвятивши його базовим поняттям історичної політики. Проте частина аудиторії ще перебувала під сильним враженням від інтерв’ю професора «Українській правді» і суперечок з цього приводу на Facebook. Клавіатурні бої мають дещо схожу специфіку з додатковими військовими контингентами в зони збройних конфліктів. JFK передав це дуже влучним виразом: «Парадокс великої пиятики полягає в тому, що скільки б не було випито, все одно зберігається бажання пропустити ще келих». Обговорення почались з тези Касьянова, що УРСР потрібно розглядати не тільки крізь призму репресій та Голодомору 1932/33 рр., але і усвідомити, що саме в цьому квазі-державному утворенні Україна оформилась у своїх теперішніх кордонах, стала індустріальною, більшість населення досягло мінімального рівня грамотності, наближеного до 100%. Доповідач особливо наголошував, що це є історичним фактом і його необхідно прийняти саме в такому вигляді, не затираючи контраргументом, що Україна досягла б цих результатів і без більшовиків, знову фокусуючись на репресивній політиці.

RRc4pQldaho

Хмизом для полум’я дискусії став паралелізм періоду 1917–1920-х рр. та сьогоднішньої війни на сході України. Касьянов тут вказував на наявні елементи громадянської війни. Основний його опонент – Владислав Гриневич наголошував, що сценарій був ідентичний нинішньому: маріонеткові державні утворення, оперті винятково на військовий потенціал більшовиків при мінімальній підтримці українців, тобто аналоги сучасних ДНР/ЛНР. Надалі дискусія закономірно перекочувала на Голодомор 1932/33 рр. У свій час ізраїльський дослідник Єгуда Бауер наголошував, що Голодомор не можна кваліфікувати як геноцид. Одним з його аргументів була вказівка на широку участь у ньому комсомольців-українців. У цьому умовному блоці дискусії пролунало і цікаве визначення поняття «Русского мира» як різновиду етнічного іредентизму, загалом майже тотожного ідеї «Великої України» (в трактуванні наприклад «Патріоту України» і тепер «Азову»).

Цілком закономірно полеміка перейшла і на політику пам’яті в Україні. Професор Касьянов визначив стратегію Українського інституту національної пам’яті (УІНП) як продовження невдалої політики Віктора Ющенка, по суті своїй ексклюзивну з деякими вкрапленнями інклюзивності (пам’ять про радянські репресії щодо кримських татар) та механічним підходом. Як приклад він навів ідею перейменування у Києві проспекту Московський (нейтральної географічної назви) на проспект Степана Бандери. До речі, вже в іншій дискусії доводилося чути думку, що намагання розглядати кримських татар у руслі історії України, а не крізь призму фронтирів Речі Посполитої і Османської імперії, є ексклюзивною моделлю в квадраті.

Виступ Віталія Нахмановича традиційно був багатим на контроверсійні формулювання та високий рівень концептуалізації думок. Лейтмотивом став наголос на тому, що концепт Голокосту наразі перебуває у позаісторичній ситуації. Зокрема, можемо констатувати оформлення певного жорсткого розподілу ролей: євреї – жертви, німці – кати, американці – спостерігачі, європейці – посібники. Україна в цьому сценарії задіяна в парадоксальному квадраті: і кати, і спостерігачі, і посібники, і рятівники. А це в свою чергу є різким дисонансом з родинною пам’яттю про страждання і втрати у війні. Як наслідок такої схематизації маємо не примирення пам’ятей, а навпаки – їхнє розділення і, більше того, окреме функціонування. А звідси випливає підставовий висновок, що українська політична нація ще не склалася, бо весь процес фактично зведено до етнізації, без включення в нього національних меншин, які, в свою чергу, не готові брати в ньому участі, а держава ухиляється від виконання ролі модератора. Як наслідок жертви демонструють ефект «егоїзму болю», вимагаючи пам’ятати їх так, як вони хочуть і не налаштовані миритись з правом інших пам’ятати на свій лад.

UawyLgHNraE

Наступним збудником неспокою стала доповідь Світлани Осіпчук, присвячена «антимонументалізму». Метою таких меморіалів є не глорифікація, а нагадування людям про соціальну відповідальність, зокрема і за трагедії. Проілюстровані вони були на прикладах фонтана Зигмунта Ашрота, «відсутнього будинку», порожньої бібліотеки (в пам’ять про спалені у 1933 р. наицтсами книги), каменів спотикання та ін. Категоричне наполягання модератора дати визначення поняттю «контрмонумент»/«антимонумент»/«немонумент» і спричинило бурхливе обговорення.

Часто формування поняття починається з визначення того, чим об’єкт не є. Брем Стокер назвав основну дефініцію для свого графа Дракули як «не-мертвий». Згодом постали терміни вампір, стрігой, вурдалак, упирь, нежить, умертвіє та ін., а сам образ трансформувався від чудовиська до привабливих персонажів у сучасних аніме та онлайн іграх. Навіть чітко визначені поняття з часом стають розпливчатими, «сірими». Тому намагання будь-що з’ясувати чим є «контрмонумент» дещо нагадували дитячий острах перед темрявою.

В пилу дебатів часто-густо трапляються дуже курйозні речі. Цей захід також не став винятком. Зокрема, оригінальні результати приніс «троллінг» Наума Резніченка. Коли в черговий раз порушилося питання культурної належності Гоголя і він запитав чи відображають «Шинель» та «Ревізор» винятково національні реалії чи мають загальнолюдську проекцію, то у відповідь пролунало, що «загальнолюдську – так, але не українську, бо із входженням до складу Російської імперії Україна померла».

Новий майданчик для дискусій цілком успішно пройшов бойове хрещення, проте вкотре унаочнив тенденцію, що рівень академічної полеміки ще надто далекий від досягнення конструктивних результатів, а опоненти все одно залишаються «при своїх», фокусуючись головним чином на з’ясуванні колись зіпсованих відносин і мимоволі провокуючи присутніх на поділ за принципом pro et contra. Особливо пікантно виглядали питання в стилі Паніковського: «Ну, які у вас такі здобутки?» чи «А скільки у вас того музейного стажу?»

q6d6vX4h2tk

Насамкінець хотілося б згадати філософську байку про диявола, який загадав трьом чортеням зробити найбільші пакості людству. Перший домігся, щоб люди повірили, що Бога нема, другий – навпаки, що нема самого диявола, а третій зародив впевненість, що люди мають багато часу, за що і отримав найбільше схвалення від патрона. Імпреза у Рівному також створювала враження, що часу в повній мірі вистачить і на виступи, і на дискутування. Натомість довелося повертатись додому з думками та емоціями, що бурлять як відьмацький котел. Але в цьому випадку це не промисел винахідливого бісеняти, а заслуга спікерів та організаторів, яким хочеться подякувати і побажати тривалого існування як цій ініціативі, так і успішної реалізації нових планів.

Григорій Стариков,

Інститут української археографії та джерелознавства

ім. М.С.Грушевського НАН України (Київ)

UJE98pPjpRc

Пам’ятати, не можна забути: роздуми після конференції «Політика вшанування пам’яті жертв геноцидів та масових убивств»

3XoKlm5lEHo

Серед науковців-гуманітаріїв вже стало доброю традицією весною їхати до Рівного, щоб обговорити актуальні проблеми політики пам’яті. Адже ось вже третій рік поспіль у цьому місті проходить науково-практична конференція «Політика пам’яті в теоретичному та практичному вимірах» (19–20 травня). Близько п’ятдесяти дослідників, що спеціалізуються на відповідній проблематиці, протягом двох днів обговорювали тему цьогорічної зустрічі: «Політика вшанування пам’яті жертв геноцидів та масових вбивств».

Цього року конференція стала ще більш представницькою за складом учасників. Чудово організований захід вдався завдяки основному організатору – громадській організації Центру студій політики пам’яті та публічної історії «Мнемоніка». Це є черговим прикладом того, що інститути громадянського суспільства можуть діяти не менш ефективно, ніж забюрократизовані державні органи.

Конференція проходила в рамках масштабного проекту «Мнемоніки» «Відродження полікультурності в меморіальному просторі Рівного», що реалізується за сприяння Фонду імені Рози Люксембург. Цей проект спрямований на популяризацію історії етнічних меншин міста, меморіалізацію пам’яті жертв Голокосту і формування в рамках місцевої громади толерантної інклюзивної колективної пам’яті, основи для міжетнічного порозуміння.

Завдання поставлені досить серйозні як за реалізацією, так і за суспільною значущістю. Тому закономірно, що такий масштабний проект розпочався саме з обговорення проблемних питань у науковому середовищі. Конференція є своєрідною моделлю/проекцією, що в спрощеному вигляді відображає сучасний стан memory studies в Україні, з їх сильними та слабкими сторонами. Перш за все радує те, що проблематика колективної пам’яті знаходить свій відгук по всій Україні, про що свідчить географія учасників конференції – від Харкова до Івано-Франківська, від Запоріжжя до Чернігова.

На конференції був порушений цілий спектр актуальних питань: пам’ять і забуття, місця пам’яті та «контрмонументи», примирення і покарання винних, вшанування жертв масових убивств та подолання колективної травми, декомунізація й правосуддя перехідного періоду.

Впало в око, що при заявленій темі «вшанування пам’яті жертв» за кількістю доповідей тема Голодомору значно поступається проблематиці Голокосту. А ще менше представлено Пораймос (геноцид ромів) й трагедія виселення кримських татар. Це може засвідчувати, що тема Голодомору значною мірою вже інстальована до національної пам’яті, що підтверджують соціологічні опитування останніх років. Натомість вшанування жертв Голокосту ще залишається досить проблемним аспектом політики пам’яті. Обговорення в науковому колі трагічної сторінки історії єврейського народу – це лише перший крок до відродження пам’яті про ці події, їх включення до національного наративу та, як результат, формування інклюзивної пам’яті – основи політичної нації. Одначе, цей процес досить тривалий, адже потребує органічного включення пам’яті багатьох етнічних спільнот, що жили та взаємодіяли на теренах сучасної України, в національний ґранднаратив.

У багатьох доповідях йшлося про «історичні травми», «травматичний досвід», «пам’ять про травму» і значно менше про способи подолання/лікування цієї травми. Адже політика пам’яті твориться не лише для минулого (вшанування жертв), а й для сучасного та майбутніх поколінь (формування ідентичностей).

Після конференції при обмірковуванні доповідей, що прозвучали, виник ряд невирішених для мене питань, артикуляція яких, сподіваюсь, допоможе знайти на них відповіді.

  • З бачення Г. Касьяновим пам’яті як конструкту виникає запитання, чи будь-які образи, символи, міфи можна «вбудувати» в пам’ять, чи лише ті, що мають історичну основу? Якщо будь-які – то це не пам’ять, а скоріше історична свідомість якою маніпулюють, а якщо ні – тоді пам’ять не є цілковито конструктом.
  • З доповіді А. Киридон: «Політика пам’яті може мати лише офіційний владний компонент, оскільки можливості впливу неофіційних/опозиційних сил є обмеженими». Чим тоді є діяльність опозиційних сил, що через пресу, телешоу, інтернет та мобілізацію громадської активності (зокрема активно в період 2005–2010 рр.) пропагують історичні наративи альтернативні офіційним? Або чим є діяльність громадських платформ, за прикладом «Мнемоніки», які діють (часто досить успішно) паралельно з державними ініціативами?
  • Із запитання про співвідношення «контрмонументів» та «контрпам’яті». Зрозуміло, що неправомірно ототожнювати ці терміни, зокрема в тому значенні, в якому вони розглядалися, адже в першому випадку йдеться про альтернативну форму репрезентації пам’яті, а в другому – про її альтернативний зміст. «Контрмонументи» як феномен постмодерного дискурсу з його аморфністю, невизначеністю та деканонічністю. Тому і саме поняття «контрмонумент» є таким же аморфним, невизначеним, яке складно вкласти в рамки чіткої дефініції. І знову ж виникає запитання: чи можна поряд з «контрпам’яттю» та «контрмонументами» говорити про «контрполітику пам’яті»?

FipiKA-iyIs I0NRqku6FKs

Після конференції обговорення піднятих на ній тем частково перейшло в мережу Facebook. При чому дискусія між співробітниками колишнього та нинішнього УІНП, Інституту історії та ІПіЕНДу з наукового діалогу перейшла в полемічне змагання за те в кого правильніші терміни, чи хто більше зробив для національної пам’яті. Виникає риторичне запитання: як у такому разі можна говорити про міжетнічне порозуміння, якщо його нема в науковій спільноті? Слід наголосити, що ці розбіжності мають не методологічний, а скоріш особистісний характер.

Тому хотілось би висловити побажання, щоб дискусії між представниками різних наукових інституцій мали за мету досягнення консенсусу, який сприятиме конструктивному творенню політики пам’яті та міжетнічному порозумінню. А такі публічні платформи як рівненська конференція «Політика пам’яті …» мають цьому тільки сприяти.

Volodimir Babka_500x333

                                                                            Володимир Бабка

Ніжинський державний університет

імені Миколи Гоголя