BWV-BMO_AA-Artikel_Artikeln__128177_Stol_b09cce927c

ВСТАНОВЛЕННЯ МЕМОРІАЛЬНИХ ЗНАКІВ ЖЕРТВАМ НАЦИЗМУ У РІВНОМУ ЗА КОНЦЕПЦІЄЮ «КАМЕНІ СПОТИКАННЯ», 3 липня 2017 р.

ШАНОВНІ ДРУЗІ!

 ПРОСИМО ВИБАЧЕННЯ, АЛЕ У ЗВ’ЯЗКУ З ТИМ, ЩО КАМЕНІ СПОТИКАННЯ БУЛО ЗАТРИМАНО НА МИТНИЦІ, ОФІЦІЙНА ЦЕРЕМОНІЯ 3 липня 2017 р. о 14:00 год.  ВІДМІНЯЄТЬСЯ!

Дата їх встановлення відкладається до врегулювання  ситуації. Ми повідомимо Вас про нову дату встановлення згодом.

Дякуємо за Вашу підтримку та розуміння.

 

3 липня 2017 р. о 14:00 год. за участі представників Рівненської міської ради відбудеться офіційна церемонія встановлення меморіальних знаків 5-ти жертвам нацизму у Рівному. Для закладання «каменів спотикання» до Рівного прибуде відомий німецький митець, автор ідеї меморіальних знаків Гюнтер Демніг.

Місце збору: поблизу центрального входу до Рівненського обласного українського академічного музично-драматичного театру (Театральна площа, 1) о 14.00.

Перелік жертв нацизму, яким буде встановлено «камені спотикання»: отець Володимир Мисечко, Зузанна Гінчанка, Яків Сухенко, Якоб та Рахель Крулики.

Встановлення “каменів спотикання” відбудеться коштом ГО “ЦСПП “Мнемоніка” та за благодійної підтримки німецької історикині, літературознавця і експерта у сфері слов’янських мов Jutta Lindekugel.

0_10b8aa_3b0edaf_M

<iframe src=”//www.youtube.com/embed/NsOr-jpdRd4″ width=”425″ height=”350″ allowFullscreen=”1″></iframe>

BWV-BMO_AA-Artikel_Artikeln__128177_Stol_b09cce927c Stolpersteine_27MB_de Stolpersteine_Osnabrück,_Kollegienwall,_2008 Stolpersteine-Berlin-204-Erkelenzdamm-9

Контактні особи:

Максим Гон: тел. (098) 270 28 63.

Петро Долганов: тел. (097) 481 36 81;

Наталія Івчик: тел. (097) 183 02 16; e-mail: phd.ivchyk@gmail.com

Інформаційна довідка про концепцію меморіалізації

«Stolpersteine» (камені спотикання)

Камінь спотикання – це предмет кубічної форми розміром 96*96 мм. (ширина) і 100 мм. (висота). Вони вбудовуються в тротуар перед будинком, в якому мешкали жертви нацизму. Заборонено встановлювати камені на місці вбивства жертви (оскільки камені покликані вшанувати пам’ять про життя людини, а не її вбивство). Гаслом цього проекту є цитата з Талмуду: «Людина є забутою лише тоді, коли ми забуваємо її ім’я».

Автор концепції меморіалізації – німецький митець Гюнтер Демніг. Проект “камені спотикання” вперше було презентовано у 1994 р.

Станом на сьогодні встановлено понад 50 000 “каменів спотикання” у 1200 містах 20 країн ЄС.

В Україні камені спотикання встановлено лише в одному місті – Переєслав-Хмельницький.

Критерії встановлення каменів спотикання

Цей проект покликаний вшанувати пам’ять усіх категорій жертв нацизму – євреїв, сінті, рома, жертв евтаназії, переслідуваних за політичні чи релігійні погляди, примусових робітників – усіх, хто був переслідуваний чи вбитий націонал-соціалістами у період із 1933 р. по 1945 рік.

Камені спотикання встановлюються за принципом – «одна жертва – один камінь».

Типовий заголовок на камені спотикання – «Тут мешкав» (їх зазвичай встановлюють біля місця помешкання жертви). Інший можливий надпис – «Тут працював».

Якщо неможливо визначити місце помешкання жертви або неможливо встановити камені спотикання біля нього з якихось інших причин – вони можуть встановлюватися біля місця роботи жертви. У цьому разі надпис може бути таким: «тут навчав», «тут творив», «тут працював» тощо.

Дані про жертву, які наносяться на камінь

1) Ім’я та прізвище.

2) Рік народження.

3) Повна дата арешту (якщо можливо встановити).

4) Інформація про інтернування до табору.

5) Рік депортації до концентраційного табору (це не стосується більшості жертв нацизму на території України, яких зазвичай не відправляли до таборів смерті, а розстрілювали неподалік від міст їх проживання).

6) Повна дата вбивства. У тому випадку, якщо жертва, аби уникнути жорстокого вбивства покінчила з життям шляхом суїциду, на камінь наноситься надпис «Порятунок у смерті».

 

Інформація про жертв нацизму, яким буде встановлено «камені спотикання»

  1. Володимир Мисечко народився 1903 р. в селі Вовкошів Рівненської області. Влітку 1927 р. закінчив Волинську духовну семінарію в Кременці. Того ж року рукоположений у священики в Почаївській лаврі архієпископом Діонісієм (Валединським).

Вершив служби Господні на Берестейщині, згодом – в одному із сіл нинішнього Старовижівського району. В 1931 р. о. В. Мисечка переведено у Вуйковичі (тепер – Залужне), що на Горохівщині. Згодом ієрей був настоятелем Свято-Вознесенського храму в Горохові. Богослужіння проводив українською мовою, виступав проти ополячення, підтримував українську національну культуру і українське просвітнє слово.

Після початку радянсько-німецької війни, 23 червня 1941 р. неподалік Різдво-Богородицького храму освятив символічну могилу на вшанування пам’яті кількох тисяч невинно розстріляних енкаведистами бранців луцької в’язниці.

Після того, як громада в Горохові оголосила свою церкву Українською Автокефальною, працював у тамтешньому Свято-Вознесенському храмі. Відмовився співпрацювати з окупаційною владою, зокрема – закликати мирян добровільно їхати на роботу до третього Рейху. Обстоював позицію, згідно якої священик не має права бути політиком. Оскільки його позиція загрожувала арештом, церковні ієрархи перевели В. Мисечка з Горохова у Рівне, де він отримав сан протоієрея і був призначений владикою Платоном третім священиком у Свято-Воскресенський собор.

У жовтні 1943 р., спільно з представниками української інтелігенції та духовенства, протоієрея В. Мисечка заарештовано. Зазнав тортур у рівненській в’язниці. 15 жовтня 1943 р., разом з 33 іншими в’язнями цієї тюрми, розстріляний у кар’єрі с. Видумка.

У 2012 р. на вшанування світлої пам’яті отця Володимира при вході до Свято-Вознесенського храму в Горохові відкрито й освячено меморіальну дошку.

Місце встановлення каменю спотикання – вул. Соборна, 39 (біля входу у Свято-Воскресенський кафедральний собор).

 

  1. Яків Сухенко. Інженер, направлений до м. Рівного з УРСР у 1939 р. Він рятував євреїв у роки Другої світової війни (зокрема, рівнянок Варвару і Міру Барац) в Рівному. Іншим неперсоніфікованим жертвам нацизму Яків Сухенко і його товариш Іван Шевченко допомогли виїхати в Київ. Там усі вони були викриті і розстріляні.

Інформація про цю неординарну постать дійшла до нас завдяки спогадам врятованої ним Варвари Барац (мемуари “Бегство от судьбы”). Донедавна ці спогади були чи не єдиним джерелом інформації про Якова Сухенка. Нещодавно у Державному архіві Рівненської області вдалося знайти його реєстраційні дані періоду окупації. Зокрема, встановлено дату народження Праведника (1910 р.) та місце його проживання у Рівному – вул. Студенна 19 а (колишня вулиця Гайдара, нині – провулок Ігоря Волошина).

Він був розстріляний нацистами за допомогу жертвам Голокосту у Києві 1943 року. У 1983 р. Якова Сухенка було визнано Праведником народів світу.

Місце встановлення каменю спотикання – біля будинку за адресою провулок Ігоря Волошина, 19 а.

 

  1. Сімя Круликів (жертви Голокосту у м. Рівне):

Яків Крулик (Якоб Крулик). Вчитель школи «Тарбут» у Рівному. Дата народження – 1899 р. (м. Львів).

– Рахель Крулик. Дата народження – 1937 р. (м. Рівне). Донька Якова Крулика.

Загинули 1942 р. Жертви Голокосту у м. Рівне. Щоб не бути жорстоко вбитими нацистською окупаційною владою знайшли порятунок у смерті. Надпис на меморіальному знаку – «Порятунок у смерті» – є універсальним на каменях спотикання для всіх тих жертв Голокосту, які знайшли для себе суїцид єдиним виходом із безнадійної ситуації.

Детальнішу інформацію про сім’ю Круликів можна знайти у спогадах рівнянки, яка пережила Голокост, Хаї Мусман («Город мой расстрелянный»).

Місце встановлення каменів спотикання – біля будинку за адресою вул. Соборна, 96 (заулок між вулицями Петлюри та Поштова).

 

  1. Зузанна Гінчанка. Народилась у 1917 році у Києві, розстріляна нацистами у 1944 р. у Кракові, поетеса. Після закінчення гімназії у Рівному навчалась з 1935 року на гуманітарному факультеті Варшавського університету, беручи одночасно активну участь в літераторському житті. Перші вірші Зузанна написала ще в рівненській гімназії у віці 10 років, а опублікувала їх у шкільній газетці. Від того часу мріяла стати поеткою. Писала польською мовою, яка була мовою її освіти. Мрія почала збуватися 1935 року, коли вона вступила до Варшавського університету, на педагогічні студії при гуманітарному факультеті. У столиці Ґінчанка заприязнилася з провідними літераторами того часу – Вітольдом Ґомбровичем, Юліаном Тувімом, зблизилася з літературним гуртом «Скамандер». 1936 року вона видала дебютну поетичну збірку «Про кентаврів» («O centaurach»), чим утвердила своє ім’я серед культурної еліти столиці. Поетка успішно співпрацювала з часописами, причому друкувала не лише вірші, а й сатиру, готувала радіопередачі. У передвоєнні роки часто бувала в Рівному, де на неї чекали не тільки в родині, а й у літературному товаристві «Волинь». Лишилося кілька її фотопортретів, зроблених у місті дитинства: нині вони зберігаються в архіві Літературного музею у Варшаві. Разом з В. Іванюком, Ч. Янчарським та іншими Зузанна Гінчанка входила до літературної групи „Волинь”, вона належала також до наймолодших членів літературної групи „Скамандер”, свої твори публікувала у „Вядомосцях Літературних”, „Сигналах” та „Шпільках”. Вона видала одну збірку віршів Про Кентаврів (1936) – поетично зрілу оду біологічній та чуттєвій стороні життя. У пізніших її творах переважають роздуми, з’являється стурбованість у світопогляді та соціальна критика. Гінчанка є автором гострої та влучної політичної сатири, часто антифашистського спрямування (Полювання, Преса, Прачки), а також зокрема сатири власного середовища (Балада про критиків, що риються в поезії). Зузанна Гінчанка була закатована гітлерівцями. В одному з останніх вірішів (1942) Non omnis moriar вона помістила шокуючий образ власної долі.

Місце встановлення каменю спотикання – поблизу Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру (Театральна площа, 1).